Час Євро
Чудово пам'ятаю те відчуття радості, яке охопило українську делегацію 18 квітня 2007 року у Кардіффі. Здавалося, в той момент, коли Мішель Платіні оголосив, що приймати Євро-2012 будуть Україна на Польща, у цілому світі не було щасливіших людей, ніж ми. Адже кожен з нас розумів, що Чемпіонат Європи – це шанс, який може дати серйозний поштовх для розвитку України: економічного, інвестиційного, туристичного.
З того часу пройшло більше п'яти років і сьогодні – в день офіційного відкриття Євро-2012 – наш оптимізм став значно стриманішим. І, поклавши руку на серце, треба визнати – свій шанс ми не використали на 100%. Вірніше, не "ми", а українська влада. Адже у тих критичних оцінках на адресу України та закликах бойкотувати Євро, які лунають сьогодні звідусіль, є виключно вина керівників держави.
Взагалі, складається враження, що прості українці і високопосадовці абсолютно по-різному сприймають Чемпіонат Європи з футболу. Для перших це – свято, для других – можливість з вигодою для себе керувати фінансовими потоками (майже 42 млрд. гривень, витрачених на підготовку до Євро виявилися занадто ласим шматком для них).
Євро мало стати прикладом відкритості і європейськості України, натомість напередодні старту чемпіонату Київ опинився фактично в міжнародній ізоляції. І судячи зі щоденних повідомлень про те, що міністри тієї чи іншої європейської країни збираються бойкотувати матчі Євро-2012 в Україні через порушення тут прав людини.
Але чи буде ефективним цей бойкот? Переконаний, що ні. Оскільки бойкотувати потрібно не країну та її громадян, а конкретних чиновників, які несуть відповідальність за ситуацію в державі. Цю позицію я весь час намагаюся донести до наших європейських колег: бойкотуйте VIP-трибуни, але не країну загалом.
Розумію, що в Європі сьогодні панує розчарування та роздратування від дій української влади. Адже 2007 року ми отримали можливість стати одним з регіональних лідерів Східної Європи. Однак ми досі топчемося на місці, а перспектива європейської інтеграції все більше перетворюється на примару. Про це, наприклад, нещодавно прямим текстом говорили на Вроцлавському глобальному форумі, де я також брав участь. Як зазначив екс-президент Польщі Олександр Кваснєвський, якщо в Україні не відбудуться чесні та прозорі вибори до парламенту, то остаточно зникнуть будь-які аргументи для підтримки інтеграції України до ЄС, для підписання і ратифікації Угоди.
За останні кілька років я взяв участь, напевно, ледь не у всіх волонтерських та соціальних програмах Євро-2012 й на власні очі бачив, як чекають футбольного свята прості українці. Тому переконаний, що кожен з нас зробить усе можливе, аби Чемпіонат Європи прошов на найвищому рівні. Зрештою, якщо негативні стереотипи щодо України не може зламати влада, це повинні зробити ми з вами. І давайте це зробимо.
Євро-2012 все ще залишається шансом для країни. Шансом показати світові, що в Україні живуть привітні й гостинні люди, а сама країна може пишатися своєю історією, культурою, традиціями, архітектурою, унікальною природою, смачною кухнею тощо.
Ми можемо довести світові, що українці, на відміну від влади, готові й надалі рухатися європейським шляхом та змінювати свою країну на краще. І Євро-2012 – це лише механізм, який дасть змогу нам забути про всі чвари, які спеціально роздмухують певні політики, та об'єднатися. Так, як це, зрештою, зробили німці під час Чемпіонату світу з футболу у 2006 році.
Тоді я на власні очі побачив, як уперше за десятки років Німеччина нарешті об'єдналася по-справжньому. І це було черговим свідченням правдивості одного з моїх улюблених висловів Нельсона Мандели: "Спорт має силу змінювати світ, надихати та об'єднувати людей".
Вірю, що Євро-2012 також може змінити Україну. Це залежить, перш за все, від нас самих, від кожного громадянина, а не лише від влади. Тим більше, що в жовтні ми зробимо серйозний крок до того, аби цю владу змінити.
Сьогодні стартує Євро, тож всіх нас – з початком довгоочікуваного футбольного свята. Всім вболівальникам бажаю отримати насолоду від видовищних матчів, а українській збірній – удачі й перемог!
