Українську землю – селянам!
Україна потребує створення умов роботи для фермера
Земля – це чи не найболючіше питання для українців. Усі народні депутати України від УНП голосували проти урядового законопроекту про ринок земель, який було ухвалено в першому читанні. Чого чекати селянину від новацій уряду?
Якщо спочатку уряд пропонував дозволити купівлю-продаж 2100 га, то під тиском опозиції та через власні міркування обмежив обсяги земельної ділянки 100 га. Причому купувати землю дозволено тільки громадянам України, а не юридичним особам. Також відмінено хитромудрий механізм успадкування, який дозволяв "грошовим мішкам" скуповувати землю в необмеженій кількості.
З одного боку, це є досягненням опозиції, яка стала на захист селян. Приміром, в законопроекті УНП обсяги земельної ділянки в приватній власності не перевищують 100 га. З іншого боку, уряд пішов на поступки через побоювання українських олігархів перед конкуренцією з іноземним капіталом. Приміром, якщо Україна не зможе виплатити МВФ свої запозичення, то її борги трансформуються у дозвіл іноземцям скуповувати землю, й українські олігархи все втратять.
Хоч обсяги земельних ділянок обмежуються, за нинішнього рівня корупції законопроект навряд чи сприятиме формуванню фермерства європейського типу. Попри організацію державного земельного банку та спеціально уповноваженого державного органу, який має гарантувати прозорість купівлі-продажу землі, документ створює широкі можливості для збагачення на земельних спекуляціях. З іншого боку, селянин-фермер не має шансів стати ефективним господарем, бо українське законодавство не регулює ефективно орендні відносини.
Загалом, сьогодні уряд через низьку орендну вартість та складний механізм набуття землі в оренду підтримує виключно величезні агрохолдинги, які обробляють по 200-500 тис. га землі та заробляють мільярди на вивозі українського продовольства. Однак українське село з цього нічого не має – ні доріг, ні податків, ні мінімальних соціальних стандартів. Щоб село почало оживати, уряд має розробити сучасне системне законодавство щодо оренди, яке б заохочувало працювати саме фермера. Приміром, сімейна ферма є основою господарювання в країнах ЄС та США. За інших умов Україна успадкує одну з найгірших, латиноамериканських моделей творення латифундій, яку засудила церква. Ця модель призвела до втрати селянином землі, спустошення та занепаду сільської місцевості в деяких латиноамериканських країнах.
Взагалі, на моє переконання, в Україні мають працювати дві стратегії: одна – розвитку дрібнотоварного фермерського виробництва для наповнення українського ринку власним товаром, друга – розвитку великотоварного виробництва, при якому податки залишатимуться в селі, а не за місцем "фіктивної" реєстрації. Щоб вирівняти нинішню диспропорцію в АПК, уряду необхідно створити максимально сприятливі умови для роботи фермерства, яке ледь животіє. У всьому світі земля розглядається як найвища цінність нації, отримана за релігійними канонами від Господа Бога, й в цьому сенсі не підпадає під пересічні правила звичайного бізнес-регулювання. Українське село, яке є колискою нації, має отримати умови для відродження, щоб давати світу українця, а не "перекоти-поле" без коріння, якому все одно, де жити, – в Україні чи по чужих світах. Це була б надто висока плата за комфортні умови життя для великого капіталу.
