Референдумом 1 грудня відновлено державність України. Розпродаж українських родючих земель може її зруйнувати
Двадцять шість років тому Всеукраїнський референдум 1 грудня поставив крапку в існуванні Радянського Союзу. Сучасні російські шовіністи ретроспективно, себто – заднім числом, видають СРСР за одну з форм існування т.зв. "Великої Росії". Тому Україна, яка, виконавши усі конституційні приписи радянського законодавства, мирно вийшла з СРСР, викликає їхню особливу лють. Радянський Союз припинив своє існування саме через вихід з нього України.
За це нам і намагається помститися шовіністичний знавіснілий російський режим.
Сьогоденні спроби Російської Федерації залишатися у числі провідних країн світу, шляхом розв'язування на українській землі найбільшої війни у Європі з часів Другої Світової, виглядають дедалі потворніше. Для українців, грузинів, сирійців... це кривава потворність. Росія намагається боротися за чужі території, диктувати іншим народам власну волю, утримуючи своїх громадян у становищі безправних підданців самодержавної влади. Задля цього їй у нагоді стають старі, перевірені ще царатом інструменти – російська церква, російська школа, російська армія та російські спецслужби. Ще, звісно – російська пропаганда та її складова – російська попкультура.
Вивітрювання головного ресурсу живлення цих механізмів – надходжень від продажу нафти і газу, а також наростаючі збитки від міжнародних антивоєнних санкцій, – призводять до збоїв у їхній роботі, що зумовлює стрімку деградацію усієї машини поточної форми російської державності. Однак вона ще спроможна завдати Україні "тілесних ушкоджень, що несумісні з життям". Тим паче, що усі півдесятка українських президентів вперто намагалися відтворити саме російську модель пресловутої "державної вертикалі", яка базується на імперському фундаменті побудови влади.
Така "генетична спорідненість" несе у собі найбільшу загрозу для поглинання України Росією. Союзниками президентів у їхніх намаганнях абсолютизувати свою владу повсякчас є промислово-фінансові клани – українські та російські. Останні контролювали і контролюють в Україні велику частку ЗМІ, ринку банківських послуг, підприємств транспорту і зв'язку, енергетики та чимало інших інфраструктур життєзабезпечення.
Горезвісна "вертикаль влади" російського зразка являє собою ідеальний механізм для утилізації національних багатств в інтересах кримінально-олігархічних вітчизняних і міжнародних угруповань.
Майже останнім таким національним активом лишаються українські сільськогосподарські землі. За місяць спливає термін дії мораторію на їхній розпродаж!
Одним з чинників реальної незалежності будь-якої країни є продовольча безпека. Далеко не кожна держава сьогодні має власну продовольчу базу, яка дозволяє переважно вдовольняти потреби свого населення у харчах. Україні, завдяки своїм чорноземам та клімату, пощастило належати до таких країн. Продуктивна земля є стратегічним ресурсом розвитку країни. Перетворення землі на звичайний товар може стати черговим ірраціональним кроком держави до підриву власного суверенітету.
Державний контроль за землекористуванням та обігом земель є необхідним інструментом побудови сучасної економіки постіндустріального часу. Тим активом, який, за раціонального використання, дасть змогу забезпечити виконання державою своїх соціальних зобов'язань перед громадянами. Втрата цього національного активу призведе до остаточної деградації державності.
Разом з тим стихійного ринку землі немає практично у жодній цивілізованій країні. В Україні ж за тотальної корумпованості державних інститутів, покликаних захищати права громадян, зокрема права приватної власності, приватизація земель перетвориться на серію рейдерських захоплень наділів, як це наразі має місце із багатьма сільськогосподарськими підприємствами.
Україна перетвориться на конгломерат латифундій, власники яких диктуватимуть ціни на харчі, а з ринків зникнуть селяни, які ще продають городянам, вирощену важкою працею продукцію своїх господарств.
Відтак є нагальна суспільна потреба подовжити мораторій на продаж продуктивних земель принаймні до формування ефективних державних інституцій забезпечення права власності – перед усім судів та установ кадастру, створення державного земельного банку, якому б селяни мали змогу продати свої паї за справедливою ціною, формування сучасних правил землекористування та контролю за їхнім додержанням землекористувачами.
Однак "вертикаль" поспішає! Квапиться з усіх сил відкрити ринок землі, бо до виборів президента лишилося півтора року. Тому "вертикаль" з усіх сил переслідує українську політичну опозицію, яка послідовно переконує суспільство у передчасності і небезпечності такого кроку.
Наступний рік стане визначальним для української держави з точки зору її потрібності – саме у такій формі – українському суспільству.
