На війні кожен сам вирішує, кому підносити патрони. Опозиціонери мають ''цілити'' в Януковича, а не один в одного
Опозиція в Україні рідко коли виглядала єдиною. В Україні завжди формувалося по кілька опозицій.
Наприклад, наприкінці 90-х років це були комуністи, Мороз, Марчук. В першій половині нульових опозиційні до Кучми сили рухалися кількома колонами: хто на чолі з Тимошенко, хто з Морозом, а хто під комуністичними прапорами. Але найпотужнішою тоді була "Наша Україна", хоча Ющенко аж до середини 2004 року уникав називатися опозицією та іменувався лише альтернативою.
В 2002 році НУ, БЮТ, СПУ та КПУ проводили спільні акції в рамках кампанії "Повстань, Україно!". В 2004 році Тимошенко, а після другого туру і Мороз підтримали Ющенка як найсильнішого кандидата від опозиції.
З іншого боку, влада, бувало, сама творила собі зручну опозицію. Найяскравіший приклад – Вітренко як антиморозівський проект Кучми в 1998-99 роках. В інших випадках із списку опозиціонерів влада обирала собі спаринг-партнера. В 1999 році Симоненко відпрацював виборчу кампанію за сценарієм Кучми. В 2000-2001 році, щоб Леонід Данилович не дуже сумував через акцію "Україна без Кучми", Петро Миколайович розгорнув акцію "Україна без Ющенка".
Подібний технологічних досвід не пропадає даром.
Ясно, що найпотужнішою опозицією до Януковича є Тимошенко. З огляду на глибокі ідеологічні розбіжності, на потужну електоральну підтримку, виявлену в першому та другому турах, на чисельний склад фракції БЮТ у Верховній Раді та наявність великої групи союзників в НУНС, на розгалужену мережу місцевих партійних організацій та фракцій в обласних, міських та районних Радах.
Це не та опозиція, яку б хотів мати Янукович. Одинак Яценюк та трьохпроцентний Ющенко його влаштували би куди більше.
Я не заперечую право Яценюка бути опозиціонером – врешті-решт, коли Янукович не дав йому посади прем'єра, а фракція НУНС навіть не спромоглася його висунути на цю роль, іншого шляху як в опозицію нема. Інша річ, що перехід в опозицію не слід було би обставляти так, ніби посаду опозиціонера він отримав із рук Януковича. Адже, як це не дивно, першим, хто повідомив про опозиційний статус Яценюка, була прес-служба Януковича, а не сам Яценюк. Завдяки цьому заява Арсенія Петровича про небажання бути підкаблучником пролунала як скрегіт із-під страусячих черевиків Януковича.
Влада через взяті нею практично під повний контроль телеканали намагається посунути на задній інформаційний план найбільшу опозиційну силу, а природну конкуренцію на опозиційному полі – довести до повного абсурду. Найбільше над цим попрацював "Інтер" в "Подробицях тижня". Святкуючи високе призначення свого власника, автори та редактори програми в подячному угарі нарахували сім чи вісім опозицій, і я так зрозумів, що опозиція на чолі з Юрієм Костенком не менш потужна, якщо не сильніша, ніж БЮТ.
Неприємно вразив Євген Кисельов. В першій половині програми "Велика політика" в ексклюзивному форматі головним опозиціонером виступив Яценюк. В другій половині програми представнику влади опонувала партія... "Українська платформа". І лише в перебігу дискусії лідера цієї потужної партії з регіоналом Мірошниченком ведучий надав слово для репліки Ігору Гриніву, причому представив його не народним депутатом від найбільшої опозиційної фракції, а просто... експертом.
Я дуже давно цікавлюся політикою, щоб таку конфігурацію програми вважати збігом обставин. Давно і щиро поважаю Кисельова, і бажаю йому міцності та мужності в роботі із власником каналу, бо саме від позиції такого авторитета як Євген залежить перспектива свободи слова в Україні: якщо її згорнуть і тут, то далі емігрувати вже нікуди. А Янукович в Москві зізнався що хоче, аби у нього було так, як у Путіна.
Саме через це всі політичні сили, які претендують на опозиційність, мають припинити полеміку між собою. Мені, наприклад, по риториці Яценюка, для якого головне не з Януковичем боротися, а на стати підкаблучником, не зрозуміло, до кого в опозицію переходить Яценюк. Для НУНС та Миколи Мартиненка – головне не підносити патрони Тимошенко, навіть якщо її вбиватимуть, а їй нічим буде відстрілюватися.
Врешті-решт, на війні кожен сам вирішує, кому підносити патрони. Але опозиціонери, якщо лише вони по-справжньому опонують владі, а не бавляться рольовою грою, не повинна стріляти один в одного.
Організаційно вся опозиція ніколи не об'єднається. Але цілити лише в Януковича є мінімальний та досяжний рівень консолідації, це завдання посильне для будь-кого, хто патрони отримує не в самого Януковича.
Шоб подолати загрози, якими для України череватий Янукович, і масштабу яких суспільство ще не усвідомило, зусиль однієї Тимошенко забракне. Є чим зайнятися і Яценюку, і Мартиненку, і Кириленку... Ранній Янукович це вам не пізній Кучма.
