Перед Москвою або ще раз про стратегію "найстратегічнішого"

Зовсім скоро, якщо все відбудеться, як заплановано, Президента України зустрічатимуть у Москві. Здається, цього разу буде без фанфар. До речі, якось доволі швидко вони зникли – всього трохи більше року пройшло. Невже ті всі слова про любов були тривіальною брехнею?

Бо те, що говорять сьогодні, просто заворожує. "...Вони (це про нас, українців – прим. авт.) щоправда, чомусь говорять, що СОТ їм перешкоджає бути в митному союзі, це трохи дивно. Чомусь нам СОТ до митного союзу не перешкоджає вступати, а їм (тобто, нам – прим.авт.) заважає...".

Я в розпачі. Тут, одне з двох: або справді у Москві досі не знають, що ми вже кілька років у СОТ, а приймати рішення про вихід – ну, ніяк, хіба що з якогось, вибачте, важкого бодуна, або радників треба швидко звільняти.

Мабуть відчуваючи, що аргумент справді слабий, на допомогу поспішає інший керівник. "Остаточне рішення завжди приймає народ тієї чи іншої країни під час відкритої дискусії, проведення передбачених законодавством країни певних процедур для прийняття рішень доленосного характеру". Це він, – ви подумали, – про НАТО. Зовсім ні, то було три роки тому. Тепер це – щодо Угоди про асоціацію. Тоді Росії заважала "агресивна" НАТО, а тепер уже миролюбна ЄС. Горе, та й годі. Стільки напастей і все на одну бідну російську голову.

А як розмова про газ, то де там вже до якихось навіть умовних правил гарного тону. Ціна є "розумною" та "обґрунтованою". І ніяких поступок. Росія "пропонує варіант інтеграції наших газових компаній або входження до наших інтеграційних угруповань" – все ясно і зрозуміло газовикам у Держдумі. "Уся ідея South Stream – прибрати ризики транзиту газу через Україну". Це так, по – простому, як у них традиційно прийнято, формулює "Газпром".

А якщо й про "русский мир" згадати – про "один народ", "один язык", "одну историю и культуру", про "духовника" Гундяева – просто суцільне братство и так "во веки веков". Проситься лише одне слово: "Амінь".

Про що все це свідчить. Лише про одне – суть політики Москви щодо України залишається незмінною. Нас завжди бачили і хочуть бачити своїми васалами.

Для них хороший хохол (ні,ні, – зовсім не те, що ви подумали) – це, насправді, рабський хохол. Ну, нащо їм мертві. А хто ж за імперію воюватиме і на неї працюватиме? А зараз ситуація просто критична. Тому проковтнути і перетравити українців – це останній шанс не розчинитися в мусульманському морі, яке прибуває чимдуж швидше, не залишаючи жодних, навіть примарних шансів на "світле слов´яно – християнське" майбутнє. Привід повернення до стану московського улусу нової Золотої орди психологічно настільки нестерпний, що штовхає на будь – які кроки, аби втримати Україну у своїй орбіті (хоча що тут такого – повертаються ж до своїх витоків).

Ось чому цей шалений та відвертий до непристойності шантаж, який ми спостерігаємо останнім часом. А сьогодні, як і годиться при всіх спецопераціях, й інформаційну артпідготовку почали. І тут уже справа не у "помаранчевих" чи "синіх" – йдеться про самозбереження. Тому ніяких "поблажек" не буде, хоч вчора ще так смачно цілувалися у стилі "Брежнєв – Хонеккер".

У Москві буде непросто, але не безнадійно.

Насамперед, не треба панікувати – ми все ж таки не такі вже малі і кволі. Не треба самопринижень. Москва дуже некомфортно себе почуває, коли з нею говорять на рівних. Звичайно є питання. Ну, наприклад: чи залежна сьогодні Україна від Росії? Так, залежна. А чи залежна сьогодні Росія від України? Так само залежна. І ще, на жаль, довго ця взаємозалежність у таких критичних сферах, як, скажімо, газ, буде існувати. Але це зовсім не програшна, навіть з точки зору "газової Цусіми" 2009 року, ситуація. Є кілька доволі чутливих для Москви тем. Чому не висунути зустрічні пропозиції?

По-друге, в контексті "стратегічного" партнерства і "дружби навеки" (хоча, як бачимо, ні дружби, ні партнерства навіть й через лінзи не видно) по темі газу можна було б запропонувати звернутися до третьої, нейтральної сторони. Яка, до речі, у цій справі теж дещо розуміє, бо російський газ, як і ми, споживає. Правильно, йдеться про ЄС. Чому б не скористатися його пропозиціями: і головуючої Польщі в особі міністра закордонних справ Р.Сікорського, і "енергетичного" комісара Г.Еттінгера – провести аудит підписаних у 2009 році угод та встановити, чи відповідають вони задекларованим у Москві "братнім" принципам. Можна собі, звичайно, уявити, який там зчиниться ґвалт. Чому? Є така хвороба світлобоязнь, фотофобія називається. Не дуже поширена. А у них там, кажуть, ціла пандемія. Але ж лікуватися все одно колись треба.

По-третє. І це найголовніше. "Не з´їхати" з Угоди про асоціацію. Навіть просто підписана, вона все одно почне імплементовуватися ще до повної її ратифікації. Це означає, що вже фактично з 01.01.2012 року ми започаткуємо поступовий процес приєднання. Песимісти скажуть, це ще коли. А я відповім – подивіться на Польщу.

І тут немає жодної наївності, як дехто думає. Бізнес-інтерес візьме своє.

Отже, головне – втриматись, навіть за рахунок якихось нестратегічних поступок. Звідти, маю на увазі ЄС, усе колись повернемо (маленька Литва як великий приклад).

Переконаний у тому, що так і станеться. Тримаймося!