Ганьба як шанс...
Вчорашній "шпигунський скандал" у Верховній Раді ще раз засвідчив: наш рідний парламент остаточно покрив себе загальноєвропейською ганьбою і ще раз підтвердив свою репутацію всесвітнього посміховиська. Цікаво, що відчуватимуть наші парламентарії, спілкуючись зі своїми зарубіжними колегами: сором, гризоти сумління чи... нічого особливого – ну, як кажуть деякі діячі з провладних фракцій, така у нас, мовляв, "парламентська традиція".
Але то є їхньою справою. У нас, українських громадян, вона інша. Нам парламент такого типу не потрібен. Точніше, не парламент, а парламентаризм такого типу. Вчорашні, але й не тільки вчорашні, події свідчать, що він агонізує, доживає свої останні місяці, бо є невиліковно хворим. Наш гуманний, громадянський обов´язок – допомогти йому достойно померти. Іншими словами, надати хворому всю необхідну хоспісну допомогу.
Благо і можливість для цього є: наступні парламентські вибори. Вони, насправді, будуть не просто черговими виборами. Вони або змінять політичне мислення і практику, або відкинуть нас ще далі назад. Отже, на кону зовсім не кількість депутатів, яких та чи інша опозиційні партії проведуть до парламенту. На кону – в прямому розумінні цього слова наше майбутнє, як би пафосно це не звучало.
Тому ще раз звертаюся до здорового глузду керівників опозиційних політичних сил. Не відкидайте пропозиції про єдиний партійний список опозиції. Сьогодні – це стовідсотково правильний підхід! Позмагатися між собою демократи зможуть пізніше, через вибори, тепер треба забезпечити умови, щоб було кому змагатись. Узгодити спільних мажоритарників – зробити лише половину справи.
Хіба, скажімо, так важливо 25 чи 30 депутатів матиме якась фракція у парламенті. Це принципово нічого не вирішує. Чи може хтось розраховує отримати одноосібно 226 голосів? Чи у кожної опозиційної партії є така кількість прохідних кандидатів? Спустімося на грішну землю, панове.
Дивно чути аргументи на кшталт того, що, мовляв, виборці опозиційної партії Х не проголосують за кандидатів опозиційної партії Y чи Z. Але ж у спільному списку будуть і ті, і інші. Тобто, кожен голосуватиме за своїх і одночасно – за інших опозиціонерів. Невже це так важко зрозуміти? Від лідерів залежить, чи вони зможуть переконати своїх прихильників у правильності саме такого підходу. Легше, звичайно, плисти за течією. Але при чому тоді лідерство? Лідери – це ті, хто вміють пояснювати, переконувати, вести за собою.
Національно – демократичні сили України як інтегральна частина об´єднаної опозиції мають підтримати висунення від КОД´у єдиних кандидатів як у мажоритарних округах, так і по єдиному партійному списку.
Лише разом переможемо. Лише у цьому шанс відправити у небуття теперішній "парламентаризм", не ганьбити себе і Україну.
