In Memoriam: Ф.Т. Моргун (1924-2008); И.С. Чичуров (1946-2008)

Так случилось, что почти одновременно на днях ушли в Вечную Жизнь два человека, которых я знал и которые мне были интересны и по-своему дороги.

Федір Трохимович Моргун (1924-2008) був першим секретарем Полтавського обкому КПУ з 1973-го і до 1988 року. З його ім'ям та діяльністю пов'язуються розвиток Полтавської області за доби "застою".

Якийсь час він працював головою Держкомітету СРСР з охорони природи, але потім Горбачов його звідти скинув. Потім – радником губернатора Білгородської області Савченка. Потім – у Полтаві. Раніше – на освоєнні казахської Целини.

Наприкінці 1970-х відмовився од дуже крутого, як на той час, запрошення – не став секретарем ЦК КПРС з сільського господарства. Замість нього на цю посаду взяли іншу людину – молодого та нібито перспективного протеже Андропова – першого секретаря Ставропольського крайкому КПРС Горбачова Михайла Сергійовича. Подальша історія відома.

У 1990 році, після відставки прем'єр-міністра УРСР Віталія Масола, запропонував свою кандидатуру на цю посаду та свою програму розвитку України. На жаль, не став.

Як виявилося, Федір Трохимович врятував Полтавську область від трьох радянських "подарунків": од атомної електростанції під Кобеляками (там недалеко, до речі, батьківщина Олеся Гончара), од комбінату БВК в Комсомольську-на-Дніпрі та од танкомоторного заводу у самій Полтаві на 20 тис. робочих місць.

Його ноу-хау вважалося впровадження на Полтавщині плоскорізу, що зберігає верхній родючий шар землі, замість традиційного плугу.

Моргуна – це дуже рідкісний випадок для радянського або пострадянського керівника – і прості люди, і люди інтелігентні згадують добрим словом аж по сей день. Інколи подібна народна любов (але не з боку інтелігентних людей) буває до місцевих тиранчиків, які усіх "імєют"; тут же людина навпаки – намагалася пробудити в людях суб'єктність, самодостатність, селянам повернути самовідчуття господаря, а не колгоспного раба.

Особисто я вважав Федора Трохимовича людиною близькою за світоглядом та історичними оцінками. Він був ветераном війни, носієм яскраво вираженої центральноукраїнської ідентичності, любителем народних традицій та звичаїв, разом з тим – державником, прихильником України-як-суб'єкта, мабуть, євразійцем. В протистоянні "держава чи люди" завжди був прихильником пріоритету інтересів людей, лаяв російських радянських начальників за те, що вони людей на жаліли – ані під час війни, ані потім. Були у нього й цікаві роздуми про Терентія Мальцева та Трохима Лисенка, якого, як він вважав, оббрехала антисталінська пропаганда. Сталіна та Гітлера вважав не антиподами, а подібними явищами. Надзвичайно цікаві були інтерпретації війни.

Дуже шкодую, що не встиг зробити з ним гарного інтерв'ю та розпитати в нього деякі важливі для моїх власних роздумів та досліджень деталі з тих подій і процесів, до яких він був причетним. Він писав дуже багато цікавих книжок публіцистично-мемуарного характеру, натякав мені, що було б добре, якби я уважно перечитав та щось написав таке про його книжки. Ну а я все ніяк не визбирався.

У віці 84 років він був в дуже завидній для ровесників фізичній формі. Усі сподівалися, що житиме ще довго, але смерть підкралася звідти, звідки ніхто не чекав у таких роках – то була автокатастрофа (в Охтирці Сумської області; нібито машина була ще радянська – без захисних подушок; водію зламало руку). Боротьба за життя тривала трохи менше тижня. Кажуть, що провідувати в якусь круту київську лікарню приходив навіть Ющенко.

Сумно, що про Федора Трохимовича не усі знають на загальноукраїнському рівні. Шкода, що в мейнстрім суспільної уваги тепер потрапляють переважно порожні і незмістовні персони.

А змістовні та цікаві – тікають...

Обов'язково див.:

http://www.dt.ua/3000/3760/54906/

http://www.dt.ua/3000/3050/55680/

==================================

Игорь Сергеевич Чичуров (1947-2008) был известным российским византологом, профессором, завкафедрой древних языков истфака МГУ, самая примечательная его книга "Политическая идеология средневековья. Византия и Русь" (М., 1990). Лично я с ним познакомился, когда учился в МГУ, писал диплом о чем-то похожем околовизантийском и ходил на его лекции. Он у меня уточнял: есть ли у меня какие-то планы по поводу аспирантуры? У меня они были, но касались философии права, а не исторических наук. А еще Игорь Сергеевич в недавние годы был редактором уникального издательского проекта – "Православной Энциклопедии".

В последние полгода после показа в феврале с.г. по РТР фильма о. Тихона (Шевкунова) "Гибель империи. Византийский урок" византийская тема стала крайне популярной в России. О ней спорят публицисты, политологи, общественные деятели. Ученые-византологи после какого-то количества телеэфиров стали узнаваемыми персонами (в том числе и Игорь Сергеевич). Книги издательства "Алетейя" из серии "Византийская библиотека" (в таких твердых вишнево-пурпурных обложках) стали активно раскупаться, хотя до того годами лежали на книжных полках в ожидании редких читателей. В общем, эта тема стала интересной, востребованной, в чем-то даже актуальной.

Жаль, что в Украине нет никаких внятных византологов – за исключением научной школы, которая занимается изучением собора Софии Киевской. Хотя один из самых известных в мире византологов – американский украинец Игорь Шевченко. В этом тоже проявляется маргинальность украинского интеллектуализма – ведь именно Украина является одной из главных наследниц Византии, а "византийство" в современном украинском словоупотреблении считается едва ли не самым большим ругательством. Это, на самом деле, выказывает убогость или интеллектуальную маргинальность говорящих. Возникает вопрос: каное будуще ожидает страну, где те, кто прикидывается ее "мозгами", без душевного трепета относятся к величайшей православной государственности всех времен и континентов?

(Смешно, конечно, но мою статью о гибели Византии в 1453 году и об украинско-византийских исторических параллелях, написанную в 2003-м, не напечатала ни одна из "пристойных" интеллектуальных всеукраинских газет; в этом году обновленную версию этой же статьи в нескольких "интеллектуальных изданиях" снова "зарубили" – в год 555-летия падения Константинополя и 1020-летия крещения Киевской Руси!)

Игорь Сергеевич Чичуров скончался на днях в подмосковной электричке рязанского направления от сердечного приступа...

http://vizantia.info/docs/177.htm

http://www.pravoslavie.ru/smi/523.htm

http://www.newizv.ru/lenta/93495

http://www.krotov.info/spravki/persons/21person/1945chic.html

Вічна Пам'ять та Царство Небесне новопреставленим р.Б. Федору та р.Б. Ігорю!