Як бандюків перетворити на пацюків (Обов'язково читати перед походом на Віче)
PreScriptum.
(1) Гадаю, сьогодні, на Віче, – у зв'язку з державним переворотом – чи не найкраща нагода перевернути прапор – з голови на ноги.
(2) Люди, особливо ті, що мають стосунок до організації сьогоднішнього дійства! Будь ласка, зробіть мені приємне – поскандуйте зі сцени салоган "КОЗАЦЬКОМУ РОДУ – НЕМА ПЕРЕВОДУ!":)
_________________________________________
Сьогодні буде чергове Народне Віче.
Скажу, що віче – дуже гарний формат прямого народовладдя. Починаючи з часів Давньої Русі, віче – не лише місце прийняття доленосних або локальних рішень, але й механізм управління легітимністю політичної влади – того самого князя чи боярської ради. І головна проблема останніх півтора місяців – це аж ніяк не євроінтеграція, не Путін, не "Сім'я", не ЄС чи США. Головна проблема – це проблема легітимності / нелегітимності існуючої влади і проблема нелегітимності / легітимності тих, хто хоче стати владою зараз – до чергових виборів.
Зазначимо також, що, як на наше розуміння, протест мусить бути виключно мирним, без застосування вогнепальної зброї. Крім всього іншого, застосування зброї з боку маніфестантів станом на сьогодні – це гарантований програш та розкол країни.
Є три питання, які, як на мене, є зараз ключовими – на них і зупинимося, облишаючи поза увагою теж важливі, але локальні питання: звернення до різноманітних судів, включаючи Європейський, – з намаганням визнати недійсним державний переворот; загальнонаціональний страйк; загальнонаціональна мобілізація; розростання протесту з центру столиці по всій країні; відставка чинного уряду; референдум про недовіру президенту та ін.
Отже, по-перше, питання СТВОРЕННЯ АЛЬТЕРНАТИВНОГО УРЯДУ.
Як на мене, унікальна можливість для його створення – це було Народне Віче 1 грудня. Потім вона танула-танула, але ще тривала до Народного Віча 8 грудня (це коли скинули Леніна) – і тоді ж померла – разом з кварцитним засновником марксизму-ленінізму.
Чи є зараз шанс створити такий Альтернативний Уряд? Адже за цей час стільки всього відбулось: штурмували Майдан, побили кількох моральних лідерів, по всій країні ширився кримінальний та адміністративний тиск на тих, хто співчуває. Зрештою, відбувся держпереворот. Чи не склалася з цих подій ситуація, в якій створення подібної структури є не примхою політиків, а моральним обов'язком всіх чесних громадян?
Універсальної відповіді станом на зараз не існує. Особисто я, перебуваючи далеко за межами столиці, не готовий брати на себе моральну відповідальність і комусь радити той чи інший сценарний план розвитку ситуації (хай навіть і багатоваріативний).
Але спробуємо визначити критерії успішної стратегії.
(1) Принципово важливим є наявність одного чи кількох БЕЗЗАПЕРЕЧНИХ ЛІДЕРІВ народного протесту, які б не дратували революційні маси своєю нерішучістю, невизначеністю, квазі-театральним пафосом. Чи сьогодні такий (такі) є? Три богатиря опозиції (три порося? три голови Змія? три наперстки?) - вони за ці місяці свої рейтинги та довіру до себе збільшили чи навпаки – втрачають? Вони (чи хтось один з них) стали беззаперечними, консенсусними кандидатами?
(2) Радикальна стратегія можлива лише за умови визнання легітимності новоутворення з боку ЗОВНІШНІХ ПОЛІТИЧНИХ ЦЕНТРІВ. За цей час, що минув з 1 грудня, чи вдалось опозиції заручитись підтримкою політиків з ЄС та США (про РФ та Китай навіть не говоримо)? Чи ці політики готові визнати новонароджене дитя опозиційної політичної творчості? Чи навпаки – вони так і не перейнялись долею далекої, малозрозумілої, бідної і не такої вже й важливої для них країни? Чи готові вони заради політиків, які не можуть визначитись з вкрай важливими питаннями, сваритись, приміром, з Росією – ядерною державою? Та ще й напередодні найдорожчої в історії людства Сочинської Олімпіади?
(3) Обговорювана стратегія може бути успішною лише в ситуації, коли ВЛАДА СИПЛЕТЬСЯ, коли вона розгублена, коли від неї відвертаються і ядерний електорат, і силові структури, і депутати-попутники, і ключові ЗМІ.
Саме так було 1 грудня.
Але, як здається, за цей час влада вийшла з клінчу і наростила підтримку – вона мобілізувала дієво десятки тисяч, а морально – мільйони люмпенів по всій країні (особливо – у своїх базових регіонах), матеріально (з бюджету) та морально вмотивувала силовиків (жодного з подонків та живодерів не віддали під суд, а після перевороту – годі й чекати!), взяла під контроль провідні телеканали і зараз – ось-ось добереться до інтернету. Провладні депутати, які після 30 листопада вже готові були перейти на бік опозиції, багато разів передумали, бо воля до влади (базовий інстинкт будь-якого політика) спонукає його завжди опинятись з переможцем. Звісно, під час державного перевороту депутатів "развели как котят", але на цей раз вже не опозиційних, а провладних, бо якби вони взнали, що голосують, приміром, за полегшений порядок зняття депутатської недоторканості, то точно б вчинили саботаж. А тепер – пізно.
(4) Стратегія з Альтернативним Урядом може бути успішною, якщо нема загрози РОЗКОЛУ КРАЇНИ і громадянської війни. І якщо 1 грудня уся країна засуджувала кривавих живодерів, що побили студентів-євроінтеграторів, то зараз – фантомні претензії одних регіонів до інших розкручені максимально, тож будь-який необережний крок може призвести до розколу країни та хаосу.
Але якщо проголошення Альтернативного Уряду – це досить радикальний крок, то створення Тимчасового Парламенту – особливо після держперевороту та делегітимізації парламенту існуючого – це те, на що можна піти навіть якщо лідери опозиції – м'які та ніжні метросексуали.
Ще одним ефективним сценарієм може бути – знов-таки, на хвилі того, що провладних депутатів сама ж влада "развела как котят", – створення з опозиціонерів та "котят" нової більшості в існуючому парламенті та радикальна зміна усього законодавчого поля країни (яке торкається актуальної політичної ситуації).
По-друге, питання ЄДИНОГО КАНДИДАТУ.
Різноманітні активісти ставлять ультиматум опозиції в цілому і трьом лідерам зокрема: ну визначте ж, нарешті, поміж собою когось одного! Ми підтримаємо будь-кого, адже головне – сконцентрувати зусилля та ресурси.
Але політичних лідерів не призначають, не обирають за критерієм – хто сильніший, розумніший чи радикальніший. В політиці перемагають за якостями харизми, ярості, енергетики, дієвості, конкурентності, політичної мудрості. Тож визначити "єдиного кандидата" можливо лише в процесі радикальної дії, в процесі боротьби, в процесі, коли та чи інша людина приймає доленосні для нації рішення, коли викликає вогонь на себе. Визначати "єдиного кандидата" на конкурсі краси чи на кінопробах – справа невдячна. Поки що Сильний, Розумний та Радикальний – це не Сталін, Рузвельт і Черчіль, а, скоріше, Віцин, Нкулін та Моргунов.
Але, не виключено, невдовзі все зміниться і хтось один з них стане беззаперечним лідером. Або всі троє зіллються – теж варіант.
По-третє, питання КАРНАВАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ.
Важливою відмінністю Оранжевої революції-2004 від нинішніх подій була наявність та задіяність карнавальної культури тоді і відсутність чогось подібного зараз. Веселі яйця, наколоті апельсинки чи американські валянки увійшли не лише в національну – у світову політичну історію.
Але недавній держпереворот та прийняття низки фашистсько-етатистських законів, що ведуть до диктатури-вже-сьогодні, раптом повернув в країну карнавал. Михайло Михайлович Бахтін, дослідник Достоєвського та Франсуа Рабле, автор книги про середньовічний та ренесансний карнавал, торжествує і благословляє Майдан з того світу!
Тепер вдягнути в людне місце на голову каску, каструлю чи друшляк – вияв того, що ти – в тренді.
Звернутись до ДАІ, аби супроводжувало колону з шести машин з друзями до бані, – це тренд.
Просити, аби багатодітну сім'ю з одинадцяти чоловік охороняли та забезпечували їй громадський порядок, – це тренд.
Вимагати на порозі колонії, аби тебе посадили в камеру, скажімо, до Леді Ю – через те, що ти з колегами по редакції блокував загородне помістя якогось падли-мультиміліонера, – це тренд.
Креативний тролінг влади, флешмоби – коли все в рамках новоприйнятого законодавства – це тренд.
І нема кінця цьому карнавалу, бо в нинішніх умовах лише він може зруйнувати царство брехні, зла та несправедливості.
Що в даній ситуації можна ще придумати оригінального?
Ну, наприклад, поважні люди, лідери громадської думки кількістю, скажімо, двадцять чоловік публічно висловлять щось таке – загальнозрозуміле, загальноприйнятне, але це висловлювання в собі мало б юридичний склад злочину про наклеп. Звісна річ, їх, загальновизнаних, відомих, ніхто і пальцем не торкне. Але це б створило важливий юридичний прецедент. І хоч континентальне право – не прецедентне, але після такої акції засудити за цією ж статтею якого-небудь маловідомого громадського активіста стає значно складнішим.
Хоча, звісна річ, для диктатур нема нічого неможливого.
Тож лише сміх, молитва та духовне піднесення можуть перемогти авторитарно-тоталітарне зло та навернути злих людей до добра.
Ще раз підкреслю: особисто я, як і більшість моїх однодумців, – проти злиття народного гніву та народного протесту. Особисто я, як і більшість моїх однодумців, – і за Альтернативний Уряд, і за Народні Збори, і за прийняття нової Конституції, і за дострокові вибори. І за рішучі та відповідальні дії – вже сьогодні.
Але для цього треба не лише мати відчайдухих та радикальних лідерів, але й такий самий народ. Людей, які готові не тільки вийти на Віче у неділю, а й залишитись там ночувати – на день, два, три, чотири. Якщо таких набереться хоча б 50 тисяч, на наших очах ці троє швидко стануть богатирями і визначаться з "єдиним кандидатом". А ті десятеро чи двадцятеро – стануть пацюками.
Проте, навіть не знаю, хіба зараз вони – не пацюки?
P.S.
Цей текст є художнім і не має до політики, політичного процесу та політичного ідіотизму ніякого стосунку. Усі обставини, імена людей, посади, назви органів та місцевостей є вигаданими. Будь-який збіг з реальними обставинами, реальними країнами, реальними людьми є випадковим.
P.P.S.
У зв'язку з несприятливими погодними умовами, про МОТОМАЙДАН буде опубліковано пізніше.
P.P.P.S.
Так сталося, що саме сьогодні відзначається 360-та річниця Переяславської Ради та "возз'єднання" Лівобережної України та Московського царства. Для кого це свято, вітаємо. Для кого це горе, співчуваємо. Як на нас, парадигма взаємовідносин двох країн за ці 360 років аж ніяк не змінилась: одна – хоче братерських горизонтальних рівних відносин, друга – хоче братерської поваги з боку молодшого брата та вертикально побудованих відносин. Одні вважають росіян та українців двома різними народами, інші – вважають українців російським (руським) субетносом. Одні намагаються позбутись опіки колишньої метрополії, інші – намагаються насадити до сусідів свого генерал-губернатора.
Але в будь-якому разі, проблематика Переяславської Ради, а також концептів російсько-українських відносин – дуже актуальна та цікава, вона варта нових підходів та подальшого обговорення.
P.P.P.P.S.
(ЗАКРИТА ЧАСТИНА – СПЕЦІАЛЬНО ДЛЯ ОПОЗИЦІЙНИХ ДЕПУТАТІВ)
