Запалюємо свічку всією родиною

І робимо це щороку, увечері Дня пам'яті жертв голодомору, який незрозуміло чому, визначений не "в числі", а днем тижня наприкінці місяця. Тобто, логіку державних чиновників я розумію – їм краще робити офіційні відзначення у вихідний. Але чи правильно це з іншої точки зору, яку ми умовно назвемо містичною? Адже будь-яке поминання є дійством містичним, заснованим на енергетиці наших емоцій, думок, мрій та спогадів, метою якого є високорівневий контакт із духовними сутностями людей, чиє фізичне існування давно припинилося. Тож чи добре, коли цей контакт (у цьому випадку – надзвичайно потужний) блукає у часі, а не прив'язаний до певного дня, сказати важко. Звідси пропозиція до можновладців – визначте цей День у числі і нехай Україна горнеться до цієї дати.

Дуже суттєвим кроком на шляху до відновлення хоч такої, "пам'ятної", справедливості щодо мільйонів наших співгромадян, знищених більшовицькою Росією у 1932-33 рр., як на мене, є факт відкриття кримінальної справи за фактом здійснення цього геноциду. Якщо це розслідування доведуть хоч до якогось логічного результату – претензії України до свого колишнього окупанта набудуть законності не лише за духом, а й за буквою закону.

Тож ми знову запалюємо свічку пам'яті на своєму вікні. Приємно, що з кожним роком у будинках довкола з'являється все більше свічок. Бо щоб там не казали вороги, а саме пам'ять об'єднує націю.

Спіть спокійно, наші невинно убієнні предки! А ми житимемо заради того, щоб ваша смерть не залишилася невідомщеною!

P.S. Хто минулого року не читав моєї новели, у якій використані реальні події часів голодомору в нашому селі, може зайти на http://inlit.com.ua/node/3449