харківські уроди

скасувати можна те, що існує. вважати результати минулорічного базару на стрєлкє в харкові міжнародними угодами – завелика фора групі внутрішніх бандюків та зовнішніх окупантів. збирати протест проти угод, а не окупації – формувати дискурс їх не/виконання, а не звільнення країни.

технологія, як і будь-яка тактика, має сенс, коли працює на втілення стратегії. натомість праймінг протесту проти "харківських угод", який намагається здійснити опозиція, працює на стратегію ствердження їх дійсності сьогодні. як не парадоксально, але таким фреймінгом опозиція легітимізує ці "угоди".

сумніваєтесь?

такий бекграунд анонсу протесту дала уп:

Як відомо, 27 квітня 2010 року депутати більшості ратифікували угоди, укладені перед тим президентами України й Росії Віктором Януковичем і Дмитром Медведєвим у Харкові. Цими угодами, зокрема, пролонговано базування російського Чорноморського флоту в Криму до 2042 року.

цей фреймінг також змушує навіть політтехнолога опозиції "накопичувати нашу заборгованість перед Росією":

Сумновідомі Харківські угоди, які по суті не надають Україні знижку, а поки що лише на відповідну суму накопичують нашу заборгованість перед Росією, показали, що альтернативою ринковому підходу й дорогому газу є колосальні політичні поступки.

нелегітимність конституційного поля країни, брак повноважень представника україни при підписанні, ознаки його підкупу, порушення процедур під час ратифікації, останні відвертості віктора федоровича про загрозу, пов'язану з непідписанням угоди – цілком достатньо для визнання перебування флоту чф рф на території україни окупацією.

ps. а загалом зовнішній ворог – тема благодатна для развода не тільки лохов, але й цілком притомних економістів. достатньо узурпаторам показати путіна й згадати про митний союз, як загрозу починають формувати цілком серйозні люди. і тоді запевнення, що митного союзу з росією не буде, перетворює узурпаторів ледь не на євроінтеграторів.