Новий закон про зайнятість: в Україні – з 1-го січня!
Кількість офіційно зареєстрованих безробітних в Україні у листопаді 2012 року зросла порівняно з жовтнем 2012 року більше ніж на 40 тисяч та нині становить 440 тисяч чоловік. Пропозиція вакансій у листопаді порівняно з жовтнем зменшилась на 11 тисяч, а конкурс на одну вакантну посаду становив 74 особи. Це офіційні дані, з якими Україна входить у наступний рік. Навіть попри те, що офіційна статистика з безробіття в Україні далека від істини, а влада приховує реальну чисельність незайнятих громадян, кількість безробітних продовжує стрімко зростати. Більше того, за даними Міжнародної організації праці ця цифра насправді утричі більша за офіційну і нині сягає півтора мільйона чоловік.
Проте, якщо вірити недавнім заявам чинної влади, механізм для вирішення усіх існуючих у сфері праці проблем вже розроблений та має вступити у дію за 10 днів – з першого січня 2013 року. Саме цього дня в Україні набуває чинності новий закон про зайнятість, який ще влітку прийняла провладна парламентська більшість 6-го скликання. Тоді чинна влада голосно називала його одним з кращих в Європі та проанонсувала, як мало чи не єдиний можливий вихід зі складної ситуації щодо зростаючого безробіття. Більше того – його гордо охрестили комплексним документом, який подолає такі основні проблеми у сфері зайнятості, як працевлаштування молоді, професійна переорієнтація працівників та подолання безробіття на селі. Проте вже зараз, виходячи з основних положень нового закону, стає зрозумілим, що проблем у сфері праці з першого січня 2013 року тільки побільшає.
По-перше, новий закон про зайнятість так і не вирішив однієї із основних проблем української молоді – отримання першого робочого місця. Нагадаю – стаття 14 урядового закону передбачає додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню молоді, яка вперше приймається на роботу, у вигляді встановлення на підприємстві квоти робочих місць. Якби не одне "але" – розробники документу доповнили положення досі діючого законодавства одним застереженням – така гарантія поширюється лише протягом 3 місяців після закінчення або припинення навчання. Таким чином виходить, що стаття 14 прийнятого закону лише звузила права випускників. Щоби це довести, варто звернутися до звичайної статистики, згідно якої молодий українець витрачає на пошуки роботи щонайменше півроку. Тож відтепер молодим працівникам доведеться в авральному режимі протягом 3 місяців після закінчення ВИШу з ранку до ночі займатися пошуками роботи. Лише в цьому разі вони матимуть принаймні якийсь незначний шанс реалізувати свої "права".
По-друге, з прийняттям закону про зайнятість в дію вступила ще одна норма, яка визнає необов'язковою оплату стажування студентам ВНЗ і учням ПТУ. Згідно неї передбачається можливість укладення договору про стажування, в якому роботодавець за згодою сторін може звільнятися від виплати заробітної плати в період стажування. Врахуйте, що строк стажування може тривати до 6 місяців. Досі безкоштовне стажування було заборонене - якщо людину брали на роботу, то їй обов'язково повинні були платити заробітну плату. Тепер же маємо узаконену безкоштовну робочу силу – вам можуть пообіцяти робоче місце одразу після проходження безоплатного стажування, а по його закінченню просто відмовити у роботі.
По-третє, у законі задекларована ініціатива, що мала б привести у відповідність професійний рівень працівників вимогам ринку, а саме – передбачена професійна переорієнтація працівників. Це дійсно позитивні зміни, якби не кілька "але". Так, профпереорієнтація здійснюватиметься на основі ваучера розміром у 10 прожиткових мінімумів – тобто у 11 080 гривень. Виходячи з реалій сьогодення, на ці кошти можна перевчитися хіба що на технічну спеціальність, та й то не в університеті, а в училищі. До того ж кошти на оплату зазначеного ваучера будуть виділятися з фонду соцстраху, виходячи з його фінансових можливостей. А точніше кажучи – виділятися не будуть. Доказом цьому те, що таке ж формулювання чинна влада свого часу використала для обмеження совиплат багатьом незахищеним категоріям населення.
По-четверте, закон містить окрему статтю, яка передбачає надання державної підтримки молодим працівникам, залученим до роботи в селах і селищах. Зокрема, молодому фахівцю, що працюватиме на селі, держава надаватиме безкоштовне житло та адресну допомогу у 10-тикратному розмірі мінімальної зарплати, тобто – 11 470 гривень. Але насправді нині у держбюджеті ці кошті взагалі не закладені, тобто ця норма носить виключно декларативний характер.
Окрім того, у законі про зайнятість населення остаточно закріплюється тимчасова норма, згідно якої до зайнятого населення належать, зокрема, члени особистих селянських господарств. Тут треба згадати, що вказане положення було внесено до чинного закону "Про зайнятість населення" у розпал фінансової кризи 25 грудня 2008 року. Тоді передбачалося, що норма введена як тимчасова і мотивована "зменшенням впливу фінансової кризи на сферу зайнятості". Тобто – для зменшення фінансового навантаження на Центри зайнятості, що виплачують допомогу по безробіттю. Таким чином виходить, що члени уряду попри те, що неодноразово робили гучні заяви про те, що криза подолана, насправді розуміли – покращення у сфері праці як не було, так найближчим часом не очікується. Адже нинішня влада не зробила нічого для того, щоб кількість робочих місць почала зростати, а скоріше навпаки – свідомо сприяла їхньому різкому зменшенню. Але це жодним чином не заважало можновладцям розповідати людям передвиборні казки, у яких завдяки новоприйнятому закону про зайнятість взагалі не мало б існувати такого поняття, як безробітний.
Про те, що ситуація у сфері праці вкрай жахлива і продовжує погіршуватися свідчить остання статистика, згідно якої промислове виробництво у листопаді цього року скоротилося на 3,7% у порівнянні з листопадом 2011 року і ця від'ємна динаміка з місяця у місяць продовжує зростати. А зв'язок між об'ємами виробництва та кількістю робочих місць цілком зрозумілий – чим менше роботи, тим менше працівників необхідно для її виконання.
Тому для того, щоб дійсно подолати безробіття в Україні, треба, перш за все, створити сприятливі умови для функціонування промисловості та бізнесу, а не приймати сумнівні закони, які насправді тільки погіршують існуючу у сфері праці ситуацію.
