Наталя Соколенко Журналістка

Лісовий гамбіт: нові фігури на шахівниці дерибану – Щебеток та Степанян

17 червня 2013, 17:57

У 2008 році до земельного кодексу внесли зміни, згідно з якими громадянам стало нібито легше реалізувати своє право на отримання ділянки. Те, що мало б полегшити бюрократичний шлях для громадян, стало добре продуманою схемою для найбільшого дерибану в історії України.

Дерибанники накинули оком на тисячі гектарів Біличанського лісу, який досі долає наслідки чорнобильської катастрофи. Ліс на папері став "деревинною рослинністю".

"Згідно з нормами, які тоді вступили в силу, сільські селищні та міські ради мають розглядати звернення щодо отримання земельної ділянки від громадянина протягом 7 днів. Далі мають передати копію заяви до відповідних органів. Ці у свою чергу не пізніше трьох тижнів мають надати висновок щодо можливості чи неможливості відведення земельної ділянки. Якщо особі відмовляють, то така відмова має бути обґрунтована," – роз'яснює адвокат Юрій Брикайло.

"Ці зміни до Земельного кодексу тоді ініціювали нардеп Юрій Сербін, бютівець, та ще кілька на той час провладних депутатів," – додає правник.

Зі змінами законодавства був добре підготовлений і дерибан Біличанського лісу за допомогою селищ Київської області – Коцюбинське та Гостомель. Про це свідчить той факт, що зміни до закону були прийняті наприкінці 2008 року, а вже на початку 2009 року вже були видані державні акти на ділянки в Біличанському лісі.

В облраді дерибан підтримує депутат Вадим Башун (тоді БЮТ, а зараз ПР), а в Держкомземі на той час сиділа своя людина – Валерій Пєший, який і підписував всі потрібні акти.

Свою причетність до дерибану лісу депутат Ірпінської ради Пєший, який у 2010 році пройшов до місьцевого самоврядування від БЮТ, не приховує й визнає на камеру.



Ласі до наживи ділки зібрались освоїти тисячі гектарів столичного лісу. На той час навіть при Черновецькому дерибан тисяч гектарів лісу Київрадою набув би гласності ще до того, як видали б акти.

Очевидно, було прийняте рішення – заволодіти землею через сусідні до Києва селищні ради. Київ, яким тоді керував Черновецький і його молода команда, мали просто не втручатись і програти всі інстанції. Київрада вступила у справу лише у вищих судових інстанціях, коли почали бити на сполох громада і журналісти.

Селищним радам, що межують з столицею, наказали підтримати ідею розширення меж селищ за рахунок київського лісу, який назвали деревинною рослинністю. А щоб депутати селищних рад не пручались – то їм та родичам дали в лісі по 15 соток.

Через продажність селищних депутатів, площа смт Коцюбинського розширилась з 87 гектарів до понад 4 тисяч.



Гостомель теж не пас задніх – працював за цією ж схемою, яку розробив Пєший.

Про те, що в лісі роздають паї в цих населених пунктах знали лише обрані – селищні депутати, їхні родичі та наближені.

Решту лісу завели на підставних осіб з інших областей. У Коцюбинському, де в 2008 році розпаювали 501 ділянку, мало не половина нових власників лісу виявилась з Дніпроперівщини.

Як виявилось, за підставних осіб відповідав Гурген Степанян. В подальшому він відповідав за оформлення земельних ділянок на студентів Дніпропетрівщини, які навіть не підозрювали, що розбагатіли на 15 соток лісу.

Про це свідчить реєстр санітарно-епідеміологічних висновків, де чітко видно, що заявником у випадку з підставними виступав Степанян.



Зараз студентів Дніпропетрівщини викликають слідчі на допити, бо нібито невідомі скористались їхнім правом на отримання ділянки. Дехто з студентів взагалі не знає, як ксерокопії паспорта й ідентифікаційного коду потрапили до рук шахраїв.

Оржех Олександр Іванович, чию ділянку реєстрував Гурген, необачно дав скопіювати свій код за гроші:

"Ідеш по вулиці, до тебе підходять і запитують, чи не хочеш заробити 150-200 гривень, якщо даш скопіювати ідентифікаційний код. Заходиш в офіс, тебе ведуть до нотаріуса, ти ставиш підпис. Отримав гроші і пішов собі. Вже потім дізнався що до чого. Викликали до прокуратури. Їм розповів те ж саме, що і вам."

Отже, задача Гургена Степаняна, полягала в тому, щоб знайти якомога більше людей (копій їхніх документів), які не реалізували своє право на отримання земельної ділянки. Він працював над цим питанням в межах Дніпропетровської області.

За шахрайською схемою вони в кращому випадку платили 150-200 гривень студенту, який точно ще не реалізував свого права на отримання земельної ділянки й заволодівали документами, на які в подальшому оформлювали ділянки в Біличанському лісі.

В гіршому випадку студенти навіть не підозрюють, як ідентифікаційний код та копія паспорта могли потрапити в руки шахраям.

"Я вже теж знаю про цю історію. Я не знаю, як так вийшло. Може, в руки комусь потрапила копія мого паспорту. Мені за гроші не пропонували дати свій ідентифікаційний код," – пояснює Габрелян Каріна Сергіївна, на яку оформили без її відома 10 соток.

У результаті, з 501 ділянки, розданої в лісі селищною радою, близько 100 пішло, за інформацією прокуратури, в руки Владиславу Євстифєєву – "смотрящему" депутату Коцюбинської селищної ради, якого в облраді підтримує депутат Башун.

Ми переконані, що решта ділянок, які оформлювали сотнями на підставників вже давно перейшли в потрібні руки й були перепродані.

Гурген Степанян працював не сам над цією схемою. В Києві всім керував Щебеток Олександр Миколайович. Окрім Гургена, він до цієї справи залучав й інших юристів.

Щебеток розповів правоохоронцям, що більшість громадян не хотіла вкладати кошти навіть в оформлення сумнівної землі, тому роботи він фінансував нібито самостійно, а вже після продажу земельної ділянки з отриманої суми він мав би компенсувати витрати й отримувати винагороду.

Наприклад, якщо одна ділянка ринково коштує 360 000 гривень (за таку суму її продала киянка Пакіс Яніна), а студенту Оржеху дали 200 гривень, то з однієї ділянки шахраї мали фактично 360 тисяч гривень.

Вартість від оборудки з 501 ділянкою складає близько 22 мільйонів доларів. Тобто лише на підставних з Дніпропетрівщини шахраї мали б заробити понад 10 мільйонів доларів. Площа лише цього першого кроку дерибану склала менше 100 гектарів.



Далі близько 500 гектарів визначили для кооперативів, контакні телефони яких є телефонами приймальні депутата облради Вадима Башуна.

Кінцева мета – тисячі гектарів лісу й сотні мільйонів доларів.

На заваді реалізації проекту дерибанників, яких покривали працівнки Держкомзему та депутати обласного рівня, став не лише медійний розголос. Світова криза спричинила спад у попиті на земельні ділянки у 2009 році.

Та й сама схема дерибанників почала давати збій. Першим таким фактом збою, як повідомили джерела в правоохоронних органах, стала відмова Яроша Андрія Івановича, який мешкає в Дніпропетровську, від "своєї" земельної ділянки. Цю справу вів Ірпінській суд.

Як розповів правоохоронцям Щебеток, відмова Яроша сталась попри те, що в них на руках були всі документи, навіть нотаріально посвідчені. З слів Щебетка, Ярош нібито сам їх і підписав. Була навіть розписка від Андрія Яроша, що він отримав гроші (скільки – не уточнюється).

Юристи Щебетка розшукали Яроша, який потім приїздив в Ірпінь. Цю справу Щебеток довірив своєму юристу Юрченко О.

І враз позиція Яроша з Дніпропетровська змінилась. Він повторно підписав всі необхідні документи. Правоохоронцям пояснили, що Ярош, який свідомо відмовився від ділянки й казав, що він нічого не підписував, просто не зрозумів, про що його питали працівники міліції. Тому він все, що робив, робив "помилково".

Ситуація з Ярошем була непоодинокою. Підставні давали про себе знати. Вирішенням цих проблем в дерибанній схемі брав на себе Олександр Щебеток.

Джерела в правоохоронних органах стверджують, що заяви в селищну раду та інші інстанції заносили особисто Щебеток, Гурген та інші особи.

У цій схемі фігурує ще одна юристка – Пакіс Яна Миколаївна. Вона отримала ділянку в Біличанському лісі й продала її за 360 тисяч гривень Яні Машталір.



Перед травневими святами на цій ділянці нова власниця вирішила забудуватись. На ділянці день і ніч була охорона. Коли активісти помітили, що зрубали сосни, власниця ділянки Машталір викликала міліцію й пояснила, що сосни зрубали "невідомі". Згодом у вирубці сосен привселюдно звинуватила активістів. У той же день судом була накладела заборона на вчинення будь-яких дій на ділянці.

Дерева "невідомі" рубали так, що могло вбити перехожих – дорослих і дітей.

Цікавим є той факт, що адреса Пакіс Яни, яка отримала ділянку і не є підставною особою, і адреса Олександра Щебетка, який організовував юридичну схему дерибану, тотожні.





У справі з дерибаном на мільйони простих збігів не буває.

Ці двоє фігурують разом не лише у справі по Біличанському лісу, але й у справі юридичного обслуговування ДП "Дельта-Лоцман". Щебеток, як виявилось, ліквідує боржників цього підприємства, а Пакіс успішно виграє тендери на юридичне обслуговування і за 500 годин консультацій отримує мало не півтора мільйони гривень з наших податків, повідомляють "Наші гроші".



Три тисячі гривень за годину з наших податків отримують ті, хто дерибанить ліс.

У той же час, коли Щебеток зізнається, що заяви громадян, в тому числі й підстаних, до селищної ради заносив він, Степанян та інші юристи, слідчий СВ Ірпінського МВ ГУМВС України в Київській області у своїй постанові зазначив, що заяви громадян були надруковані невстановленою особою, підписи були нею ж підроблені та зареєстровані в селищній раді за вказівкою селищного голови Садовського.

Ця інформація, яку ми оприлюднюємо в 2013 році про Щебетка та Степаняна, була відома правоохоронцям у 2010 році.

Вже четвертий рік у цій справі немає людей, які понесли б відповідальність за свої дії. Попри те, що причетність до оборудки кожного з шахрайського угруповання очевидна для всіх.

Станом на сьогодні прокуратура скасувала понад 200 актів права власності на ліс. Але деякі забудовники, такі як Яна Машатлір, й далі чекають на свій шанс зрубати сосни й забудувати Біличнаський ліс – рекреаційний ресурс державного значення.



Зараз громади Києва та Київщини чекають, коли Президент підпише указ, який надасть рекреаційному ресурсу країни – Біличанському лісу – природозахисний статус національного парку.

Цей статус захистить ліс від зазіхань будь-якої місцевої влади чи то селищної, чи то столичної.

У співавторстві з Ігорем Домбровським (голова Ірпінської громадської організації "Самозахист") та журналісткою Оленою Жежерою.