Генерали Шухевич і Дерев'янко – два Героя
Ще пару слів навздогін Дню Перемоги. Мені дуже подобаються біографії львів'янина Романа Шухевича і черкащанина Кузьми Дерев'янка – двох активних учасників Другої світової і взагалі яскравих персонажів. Вони народилися і померли майже в один час. Вони жили повним життям.
Я цілком можу уявити, як вони міняються місцями.
Шухевич: 1907, гімназія, політех, музика, Пласт, альпінізм, перший теракт (у 19 років!), бойовий референт крайової екзекутиви (як звучить, га?), участь у експропріаціях, тюрма, концтабір, створення рекламної фірми, успішний бізнес, перехід в Закарпаття, бої з угорськими імперіалістами, Краків, організація зв'язку, розкол в ОУН і перехід в "революційну" фракцію, співпраця з німцями, підпілля, створення армії, демократизація, "Свобода народам – свобода людині", в.о. "прем'єр-міністра" в УГВР, створення цілої підпільної держави, генерал-хорунжий, командир УПА, наказ похідним групам відходити на Захід (при цьому сам Шухевич як голова УГВР залишився в Україні до кінця – щоб уникнути емігрантських розборок), лікування в Одесі під оком у радянських спецслужб, смерть у бою ("генерал, коли гинув, був зовсім без війська"), 1950.
Створена Шухевичем УПА втрапила в сибірські концтабори і – за Солженіциним – значно мірою розвалила їх, демократизувавши таки СРСР і знищивши сталінізм.
Дерев'янко: 1904, гімназія, муляр, Харківська школа червоних старшин, японська мова, командир роти, командир взводу, Військова академія (спецфакультет з підготовки розвідників), англійська і польська мови, перевалка зброї для китайців через пустелі Казахстану, війна з Фінляндією, диверсійний підрозділ Особлива лижна бригада, з капітана – в полковники, успішні рейди по тилам німців у 1941-ому, начштаба армій, Курська дуга, битва за Дніпро, звільнення Відня, генерал-лейтенант в 1945-ому, підписує акт про капітуляцію Японії (власне, День перемоги у Другій світовій можна було би святкувати і 3 вересня, в радянські часи навіть свято таке було – "День победы над Японией":)), звіт про Хіросіму й Нагасакі, завкафедрою у військовій академії, променева хвороба і смерть від неї, 1954.
Дипломатичні зусилля Дерев'янка призвели до активної участі УРСР в ООН – і саме наш земляк завершив Другу світову, яка знищила нацизм.
Шухевич і Дерев'янко – як два дзеркальних відображення долі українця у Другій Світовій.
Підкуповує ще й те, що обидва вони – військові, а не політики.
І Шухевич, і Дерев'янко стали Героями України у 2007 році: Роман Йосипович – у жовтні (до Покрови), Кузьма Миколайович – у травні (до Дня Перемоги).
А мені Чаленко з Мірошниченком пропонують обирати – або ти з одного боку, або з іншого. Або "За Сталина!", або "Слава Бандері!"
Вибачте, шановні, але це – нафталін. Що зараз та Японія, капітуляцію якої приймав Дерев'янко? І що США? І що Німеччина?
"Усі народи примирились, а ми далі воюємо між собою. Діти німецьких нацистів виросли і керують Німеччиною, – написав юзер намор у коменті на УП. – Сьогоднішня влада з ними обнімається, цілується, діти мадярських фашистів обнімаються з нами, а свої українці і надалі воюють між собою".
Золоті слова. Для чого досі чіплятися за історичні факти і рубатися один з одним?
Цього хочуть політики, щоб ми замість вимагати від них реформ жили минулим. Але нам риторика маразматичних політиків навіщо? Нам треба або проводити реформи, або будувати альтернативне цьому нафталіну суспільство – Україну 2.0, про яку так класно пише Іхельзон.
Нам треба ставати Громадянами.
А з минулого взяти найкраще.
"Оскільки ми вважаємо невід'ємною частиною минулого України все, що відбувалося на її території, то власне з цієї перспективи пропонуємо розглядати причетність українців до буття відповідних держав, – пояснює концепцію нових шкільних підручників історик Наталя Яковенко. – Це означає, що в категорію "позитивного досвіду" потрапляють усі культурні чи соціальні здобутки українців у складі цих держав, а також внесок українців у їх розвиток або занепад. Приклади такого роду ми вважаємо за один з найпереконливіших доказів успішності та креативності нашої нації".
Мені соромно за Волинську різанину і за напад на Фінляндію – і я прошу пробачення у братів-поляків і братів-фіннів. Я не побачив достатньо доказів того, що Шухевич причетний до знищення євреїв. Якщо ці докази будуть, доведеться просити пробачення і у братів-євреїв.
Але я пишаюся героїзмом Шухевича і Дерев'янка. Пишаюся чотирма Українськими фронтами, які знищили нацизм, і упівським гаслом "Свобода народам – свобода людині", яке знищило сталінізм.
Пишаюся – і дивлюсь у майбутнє. Там багато туману, звичайно:) але там точно нема місця ненависті до таких же громадян, як я.
ПС: У мене є товариш (один із найближчих друзів) дядько якого воював у дивізії "Галичина" (пішов у 18 років добровольцем і не повернувся). Мій дід теж воював під Бродами у 1944-ому, в Червоній армії – можливо, він стріляв у того дядька.
Торік ми з товаришем їздили копати позиції "Галичини". Моє не дуже приязне ставлення до дивізійників як союзників Гітлера не змінилося, але ми зрозуміли головне – у майбутньому нас ніхто не повинен посварити.
Ця тема важлива для мого друга ще й тому, що його дружина – кримчанка. Її дід був у НКВД, воював із бандерівцями і залишився на все життя інвалідом, коли його спецгрупа полізла у криївку і вся підірвалася.
Утрьох ми іноді говоримо про минуле, але без пафосу. Ми будуємо Україну, в якій вистачить місця усім громадянам, які не шукають собі господарів, а самі відповідають за свої вчинки. Я – журналіст, він – туристичний інструктор, вона – науковець.
Ми дивимося у майбутнє.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
