З врожаями Україні пощастило. Чого не скажеш про уряд, який їх згноїть...
Рік тому, на Саміті тисячоліття у Нью-Йорку, ООН визнала своїм головним пріоритетом боротьбу з голодом. Таку заяву обумовила критична ситуація у 70 країнах Азії та Африки, де загалом голодують понад 847 мільйонів людей. Присутній на Саміті президент України Віктор Янукович запевнив: "Україна долучиться до подолання світової продовольчої кризи". Як і кожна інша обіцянка Януковича, ця також залишилася невиконаною. "Покращення життя" оминуло не лише Бангладеш, Камерун чи М'янму, а й, властиво, українського фермера – виробника того самого продовольства, якого так бракує у світі.
Між тим, у разі виконання добровільно взятих зобов'язань, Україна отримала б нагоду нагадати про себе світовому співтовариству, адже вона – у десятці найбільш потужних експортерів зерна. Навіть неврожайний 2010 рік не похитнув цю позицію: на тлі дощів, які поливали Європу, та посухи, котра вдарила по Росії та Казахстану, Україна зазнала менше втрат зернових, ніж наші сусіди. Проте шанс використати зібрані врожаї з користю для себе та інших був втрачений. Уряд Азарова не лише не нагодував "чужих" нужденних, а й не розібрався з проблемами, що притаманні українському АПК.
Цього року ситуація не покращилась ні на йоту. Станом на 1 вересня 2011-го, в Україні зібрано 34,2 мільйона тонн ранніх зернових. Згідно із прогнозами, разом із врожаєм кукурудзи ця цифра сягне 50 мільйонів тонн. За рік Україна споживає близько 25 мільйонів тонн зернових (включаючи і хліб, і макаронні вироби, і те, що йде на потреби тваринництва, і насіннєвий фонд). Надлишок міг би (та й мусив би!) стати окремою статтею експортних продаж. Але експорт зерна у порівнянні з минулим роком зменшився у 5 (!!!) разів. Керівництво країни, здається, свідомо йде на те, щоб збіжжя радше пропало, аніж принесло гроші до державної скарбниці та іншого роду дивіденди. Якщо такою і є справжня мета Януковича та Азарова, то її досягнуто. І це, мабуть, єдине, з чим вони впорались блискуче!
Запроваджений урядом Азарова-Тигіпка новий Податковий кодекс, проти ухвалення якого категорично виступала "Свобода", забрав у аграріїв через відміну відшкодування експортного ПДВ 12 мільярдів грн. А завдяки експортному миту на зернові культури, їх виробники збідніли ще на 5 мільярдів грн. Як висловлюються експерти, дія мит "стерилізує дохідність" українських аграріїв. Очільники держави вперто й нахабно влізли до кишені селянина, взялися добити його податками і недолугим господарюванням. Цьогоріч у фермерських господарствах удвічі зросли видатки на сільськогосподарську техніку, паливо-мастильні матеріали, міндобрива тощо. Водночас із цим на внутрішньому ринку ціна на зерно впала на 40-50 %.
За таких умов аграрії триматимуть зерно до останнього, сподіваючись реалізувати продукт пізніше. Але річ у тім, що вихід українського збіжжя на зовнішні ринки до кінця року може й не відбутися через фактичну окупацію цих ринків російськими конкурентами, які пропонують демпінгові ціни. У цьому відношенні політику РФ не можна не відзначити: ще минулого року Росія запропонувала своїм селянам доступні кредити для проведення посівної, не ввела екпортне мито на зерно. А у 2011-му після чотирирічної перерви термінал Вентспілського порту (Латвія) відновив прийом російської пшениці. Місцева преса повідомляє, що у поточному маркетинговому році (тобто у 2011-2012 рр.), термінал прийме 700 тисяч тонн російського зерна, частина якого піде на віддалені ринки, і в першу чергу – до Північної Африки.
До речі, коли єдиний глибоководний порт РФ Новоросійськ почав задихатися від зерна нового врожаю, очільники Кремля забули про нелюбов до "клятих прибалтійських націоналістів", відновивши із ними активну співпрацю. А в Україні (доки Росія демпінгує та шле збіжжя до Африки), зернові трейдери жаліються, що влада неофіційно перешкоджає експорту продукту за кордон. І хоч з 1 липня 2011-го Україна офіційно скасувала квоти на вивіз зернових, перешкоди трейдерам, за їх словами, чинять вже на рівні портів і аграрних бірж. Тож наміри уряду реалізувати за кордон 24 мільйони тонн збіжжя є утопією. При існуючих темпах експорту (і врахуванні усіх чинників, котрі експорту заважають), Україна може вивезти максимум 5-7 мільйонів тонн зерна.
У зв'язку з чим постає інша проблема: де розмістити непотрібні нашому ринку 10-15 мільйонів тонн цього продукту? Одночасно українські елеватори можуть прийняти на зберігання 28-30 мільйонів тонн збіжжя. Але наразі засіки вже заповнені врожаєм ранніх зернових. Якщо не розвантажити їх негайно, куди ми приймемо і де просушимо 3 мільйони тонн сої, 7 мільйонів тонн соняшника, 15 мільйонів тонн кукурудзи, які вже почали збирати? Логічне запитання до ініціаторів мит, до "ліквідаторів" відшкодування ПДВ тощо: де зберігати цей продукт? Чи усвідомлюють в Кабміні що за таких умов, врожай буде просто знищено? Свідомо знищено!!!
А чому ніхто не дослухається до думки експертів та вчених, котрі вже давно б'ють на сполох через відчутне зниження родючості українських ґрунтів? У той час, коли США, Франція, Німеччина, Іспанія скорочують сільськогосподарські площі, які обробляють за допомогою інтенсивних технологій і збільшують частку виробництва екологічно чистої продукції, Україна все ще марить "хімією". Дарма, що з діда-прадіда наша аграрна держава виробила власну культуру обробки землі. Нині спеціалісти вказують на те, що українські ґрунти страждають через недостатнє внесення у них органіки та мінеральних добрив. Власне, обсяг посівних площ зменшуються і через ще один чинник – скорочення чисельності сільського населення.
І останнє: цього року, за прогнозами, очікується перевиробництво цукру. Де ж обіцяні урядом Азарова нові ринки збуту для цього продукту? Може – у Середній Азії та на Близькому Сході (де зараз шукають можливість продажу виробники інших країн)? Хіба ці кабмінівські шкідники можуть нагодувати всіх тим, що не вміють цінувати, збирати та вигідно реалізовувати? Очевидно, з таким господарюванням, як зараз, український цукор спіткає така ж доля, як і українське збіжжя. Якщо не гірша...
