Чесні, сильні та гламурні або Чому кияни повинні купувати кота у мішку?
Перефразуючи відомий вислів, можна сказати, що популізм розбещує. Абсолютний популізм розбещує абсолютно.
Розбещує не лише еліту, а й громадян країни, насаджуючи споживацькі настрої та патерналістську залежність від влади. Формується зачароване коло: політики обіцяють, обіцяють і обіцяють. Більше, більше і все більше. Адже це запорука перемоги на виборах.
Зрозуміло, що дитяча хвороба демократії не могла не оминути й Київ. Діючий мер вже більше 10 років будує свою політичну діяльність на голому популізмі та роздачі продуктових наборів. Така собі "гречкова" політика.
Перед святами Леонід Михайлович вирішив зробити подарунок своїм підлеглим та виплатити їм премії у розмірі 1 тис. гривень. Для чого і взяв позичку у державному бюджеті. Нічого собі подаруночок за наш з вами рахунок, рахунок платників податків.
Популізм виявився хворобою заразною та гостро інфекційною.
Зараз на неї захворів Блок Віталія Кличка. У випадку своєї перемоги, він обіцяє провести інвентаризацію всіх земель, які були розпродані за часів Леоніда Черновецького, та продати їх на аукціоні, що дозволить отримати кожному киянину по 18 тисяч доларів.
У зв'язку з чим виникає купа запитань. Перше – кого будемо рахувати киянами: фактично проживаючих у місті, або офіційно зареєстрованих? Друге – коли будуть видавати гроші, чи врахують інфляцію, і чому 18, а не 20 тисяч? Третє – як свідчать ті ж публікації на "Український правді": "Вибори мера Києва. Технологія програшу Тимошенко?", у списку Блоку Віталія Кличка повно власних забудовників. Одних змінюємо на інших?
За великим рахунком це проблема всіх блоків і партій. Кияни (і не лише вони) купують кота в мішку. Відомі лідери: Кличко, Катеринчук, Пилипишин. Чесні, сильні та гламурні.
Хто ж буде формувати їх команди, чи здатні вони професійно керувати містом, відповіді на ці питання ми отримаємо, у кращому випадку, після виборів.
Адже наші демократи зробили все можливе (і неможливе, коли голосували за дострокові київські вибори у парламенті) для того, щоб відбулася повторна реінкарнація Леоніда Михайловича у кріслі міського голови.
Київські вибори це наочне підтвердження відомого прислів'я: демократи об'єднуються лише перед розстрілом. Кожна з демократичних сил висунула власного кандидата у київські мери. Технологія зрозуміла – це підвищує шанси на проходження іменного блоку до Київради і створення власної фракції.
У цій ситуації Юрій Луценко отримав шанс виступити у ролі модератора інтересів київських еліт і посередника між провідними кандидатами від "демократів" (із відомих політичних сил лише блок "Наша Україна – Народна Самооборона" не має власного претендента на посаду міського голови, а про Олександра Омельченка та Миколу Катеринчука мова йде окремо).
Якщо зробити все "по науці", то безпосередньо перед виборами необхідно провести соціологічне опитування. Політики повинні довіряти цій соціологічній структурі.
Це б дозволило точно визначити рейтинги претендентів та прийняти рішення про єдиного кандидата (всі інші мали б знятися на його користь), який би і змагався з Леонідом Черновецьким.
Але це "по науці". Насправді, як це не парадоксально, все буде з точністю до навпаки.
