Конституцію змінили – що далі? Частина 1: Судді.
Минулий тиждень був насичений подіями.
29 вересня були звільнені 29 суддів за порушення присяги, а наступного дня набрали чинності зміни до Конституції в частині правосуддя.
29 суддів – це менше, ніж 10% суддів, які ухвалювали рішення щодо Майдану, і ще менше, ніж необхідно для повноцінного оновлення судової влади. Втім, це дуже важливий крок у напрямі подолання безкарності. Ще три роки тому сама ідея, що Верховна Рада збереться позачергово на вимогу суспільства для того, щоб звільнити суддів, виглядала б фантастичною.
Те, що цього разу це реальність – спільна заслуга громадянського суспільства, яке закликало зібрати Верховну Раду на позачергову сесію, фракції "Самопоміч", яка першою і єдиною з фракцій відгукнулася на заклик, президента, який скликав засідання, спікера парламенту, який будь-що добивався результативного голосування, а також всіх депутатів, які прийшли, виступали і голосували.
Правда, деякі депутати аж так старалися, що голосували не тільки за себе, а й за колег, в чому відразу ж поспішили зізнатися. Безумовне лідерство в цьому камінг-аут марафоні захопила радикальна фракція Олега Ляшка, яка, здається, менше кнопкодавила, ніж про це розповідала на камеру, в фейсбуках і блогах. Назвати таку поведінку випадковою складно, особливо для тих, хто обізнаний з особливостями професійної депутатської діяльності в стилі "вільний радикал". Якщо ж взяти до уваги, що неперсональне голосування було однією з головних підстав постановлення сумнозвісного рішення Європейського суду з прав людини щодо звільнення судді в українському парламенті, пазл складається остаточно.
Це не залишилося непоміченим, і інфопростір замайорив черговою зрадою: судді поновляться через Європейський суд, а ми виплачуватимемо їм шалені компенсації.
Але панікувати рано, і ось чому
По-перше, для будь-якого суду, навіть Європейського, жоден доказ не має наперед встановленого значення. Суд завжди оцінює всю ситуацію в сукупності. В справі "Олександр Волков проти України" ЄСПЛ знайшов стільки порушень і констатував стільки фактів (включно з провідною роллю в цьому процесі на той час голови профільного комітету Сергія Ківалова), що вона вважається хрестоматійною в питаннях "як не треба звільняти суддю" і "що не так з судовою системою України". Хоча питома вага неперсонального голосування в прийнятті рішення ЄСПЛ є значною (про це зазначає сам Суд), однозначно спрогнозувати яким буде рішення тільки на цій підставі складно.
По-друге, обставини неперсонального голосування відрізняються. У справі Волкова суд встановив, що голосування відбувалося "при відсутності більшості народних депутатів", а самі депутати "свідомо та незаконно голосували за своїх численних відсутніх колег". І хоч тепер стає зрозуміло для чого деякі народні обранці навіть називали кількість колег, за яких проголосували, обставини відрізняються. Хоча б тим, що більшість депутатів беззаперечно була присутня в залі і могла проголосувати.
По-третє, навіть негативне для України рішення ЄСПЛ не означатиме негайного поновлення суддів і виплати їм компенсації. Виконання рішення – виключна компетенція українських органів, і тривати воно може достатньо довго. А відповідного апеляційного суду на судовій карті України до того моменту вже може і не бути.
Перспективи в національних судах
Постанови Верховної Ради можна оскаржити в Вищому адміністративному суді, і це добре відомо звільненим суддям. Те, що судді готові оскаржувати все що завгодно – хоч і всію реформу загалом, відомо достеменно. Інтриги додає й те, що ВАСУ скоро буде ліквідований і втрачати йому в принципі немає чого. За таких умов шанси, що в ВАСУ останнім акордом витлумачать рішення ЄСПЛ в справі Волкова в вигідному для суддів форматі і всіх поновлять, досить високі.
Але справа звільнення суддів за порушення присяги вже достатньо заполітизована, щоб залишитися поза увагою. Сам Вищий адміністративний суд, своєю чергою, часто виступав інструментом політичної влади, і тому дуже чуткий до політичних меседжів. Відтак, результат розгляду цієї справи буде значною мірою залежати від уваги суспільства до справи і від позиції політичних еліт. Якщо уваги буде достатньо, а політична влада буде послідовною, є шанси не допустити реваншу. Якщо ж суспільство забуде, а на Банковій вирішать "відпустити ситуацію", суддів поновити практично ніщо не заважатиме. І це не тільки стане черговим приводом для зневіри в реформах і прогресі. За такого сценарію буде достатньо підстав повірити в найсміливіші теорії змови – аж до того, що вся історія зі скликанням Президентом парламенту – спеціально для того, щоб вберегти суддів на посадах, а не навпаки.
В будь-якому випадку не варто забувати, що порушення присяги – лише одна з підстав для звільнення судді. А в діях великої частини суддів, яких Верховна Рада звільнила 29 вересня, є очевидні ознаки ухвалення завідомо неправосудного рішення, що є кримінально караним діянням. Розслідувати належним чином і довести до справедливих вироків ці справи має бути справою честі як для органів правопорядку, так і для політичної влади. Адже відпускати злочинців, підозрюваних у вбивстві 39 людей, кидати за грати невинних і не нести за це жодної відповідальності – таке не повинно бути можливим у сучасній Україні.
Нарешті, не варто також питання оновлення суддівського корпусу зводити виключно до долі 29 суддів. Попри те, що значна увага останніми днями прикута саме до них, на порядку денному звільнення і призначення суддів в зовсім інших масштабах.
Давайте порахуємо
Про те, що Рада повинна була б звільнити ще й більше 700 "суддів Януковича", ми писали неодноразово. Тепер замість конкурсної комісії їхню долю вирішуватиме Вища рада правосуддя – орган, який більше, ніж на половину складатиметься з суддів, обраних самими суддями. Це мінус.
Раніше минулого місяця Рада звільнила в відставку і за власним бажанням більше півтисячі суддів, а до того – ще близько 500. Напевно, серед них є такі, що більше заслуговують не на довічне грошове утримання, а на регулярні бюджетні витрати в іншому статусі. Але просто уявімо, скільки суспільство може виграти від того, що місце старих суддів займуть нові. При цьому кожному платнику податків це вартуватиме приблизно 1 гривню на місяць за оновлення кожних 1000 суддів. Більш ефективно витратити гривню навряд чи можливо. Однозначний плюс.
Також не варто забувати, що до 31 березня 2017 року свої посади повинні залишити близько 350 суддів Верховного і вищих спеціалізованих судів, а на їхнє місце прийти нові. Кількісно – це не так багато. Якісно (у випадку об'єктивного добору і, звичайно, якщо всю реформу не скасує Конституційний Суд) – це величезний плюс.
Ще невизначена кількість суддів повинна буде піти з посади в результаті переатестації, або первинного кваліфікаційного оцінювання, яке повинні пройти всі без виключення судді. Тут прогнози робити ще рано, але оцінки Вищої кваліфікаційної комісії дуже оптимістичні. Аж до того, що не буде коли і ким заповнювати вакантні позиції. Хочеться вірити, але подивимося. Багато залежатиме від уваги суспільства до процесу переатестації.
В сухому залишку маємо вже 2170 вакансій у судові системі. І очікуємо це більше.
Від загальної чисельності суддівського корпусу 7600 суддів (станом на середину цього року) це майже третина.
Хто займе місце звільнених суддів, а також 200 вакансій у новому Верховному Суді?
Це ще одне важливе питання. На жаль, процедура добору до Верховного Суду не прописана детально на рівні закону. Визначати її має Вища кваліфікаційна комісія суддів. Чому так вирішив законодавець – залишається лише здогадуватися. Втім, поки що все вказує на те, що керівництво ВККС до цього питання підійшло достатньо відповідально. Зокрема, до розробки правил добору Комісія залучила експертів з авторитетних міжнародних організацій – Ради Європи, Єврокомісії, USAID. Це принаймні дає надію на те, що тестувати будуть реальну готовність бути суддею відповідно до міжнародних стандартів, а не здатність вгадати кількість шкури кабана.
В будь-якому випадку, поки правила невідомі, неможливо проаналізувати, наскільки цей добір буде об'єктивним і стійким до втручання. Але тут, як і про проведенні переатестації суддів, громадянське суспільство зможе брати участь в оцінці кандидатів на предмет відповідності майна доходам і стандартам професійної етики. Для цього найближчим часом буде створена Громадська рада доброчесності, до якої ввійдуть журналісти-розслідувачі, адвокати, науковці і представники неурядових організацій. Якщо вони матимуть суттєву негативну інформацію про суддю чи кандидата на посаду судді (інформацію будь-хто зможе вільно подавати до Ради), Вищій кваліфікаційній комісії буде набагато складніше такого кандидата рекомендувати.
Ще менше визначеності щодо решти 2000 вакансій. В деяких місцевих судах уже або зовсім немає працюючих суддів, або працює менше половини складу суду. Така сама доля може невдовзі очікувати й апеляційні інстанції. ВККС, натомість, буде надто зайнята добором до Верховного Суду, щоб одночасно проводити нові конкурси, принаймні до квітня 2017 року. Це дає деяким колиншім "видатним правникам" і за сумісництвом прорабам на будівництві судової системи Януковича лякати всіх колапсом судової системи (#астанавітєсь).
Видно, не в останню чергу це подіяло на Президента, який нещодавно призначив окремим указом кількох родичів суддів з резерву, сформованого за часів Януковича. Це викликає чимало запитань. Хотілося б закликати гаранта Конституції не робити непрозорих призначень, тим більше з неперевірених джерел. Відкритий конкурсний добір – набагато кращий механізм для забезпечення якісного суддівського корпусу. А з такою благородною метою можна й потерпіти незручності ще кілька місяців (хай пробачать мені судді, яким доводиться зараз працювати за трьох).
Замість висновку
Попри те, що багато питань залишаються відкритими, можна констатувати, що процес оновлення судової влади стартував. Як він відбуватиметься далі залежить у тому числі від кожного з нас.
Але прирівнювати судову реформу лише до заміни суддів також неправильно. Щоб не довелося оновлювати суддівський корпус перманентно, важливо побудувати ще й спроможні і незалежні інституції, які дозволять новим суддям комфортно і відповідально працювати.
Про це – в наступній частині.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
