Блоги

Про Гоголя

Текст написаний на прохання московської газети "Культура".

Читать дальше...

Комментарии - 34

Сила і право: Відео з сектора Газа

За цим лінком – дуже повчальне відео. Сама я передивилась його тричі – щоб, оговтавшись від першого емоційного шоку, зрештою зрозуміти, "як так вийшло". Як вдалося тендітному палестинському дівчаті голіруч зупинити двох ізраїльських солдатів з автоматами напоготові.

Читать дальше...

Комментарии - 155

Для книжкових журналістів некнижкової країни (FAQ)

Коротка преамбула. Одне видання попросило мене висловитися на тему нашого "культурного просування" "в широкий світ". Прочитала я прислані питання – і сіла, "голову схопивши в руки" ©. Бо на такі питання (ті самі, без змін!) відповідаю українським ЗМІ вже десь років із п'ять – і щоразу "з азів", і щоразу – як уперше!

Дивна країна. Можна затовкти собі парочку-другу абзаців, як два-три акорди, а далі вже тільки займатися recycling'ом, – і ніхто й не помітить...

Ні, мені справді цікаво: от куди, до лиха, вся наша інформація провалюється, в яку таку "чорну діру"? (Вже доводилося чути, що й Голодомор відзначати "придумав Ющенко", – так, ніби Кучмин на те указ не 2003 року з'явився, а десь до падіння Трої!) Таке враження, що інформаційної пам'яті в країні вистачає максимум на місяць-півтора. Що промовлялося в ефірі в минулому сезоні, те вже "стерлося", без жодних слідів і наслідків, а те, що торік-позаторік, то взагалі як з епохи палеоліту – "старожилы не упомнят"! У висліді ніщо ні з чим не в'яжеться докупи, і, відповідно, ніщо нікуди не рухається. І при тому, що найдивовижніше, всі працюють, і всі при ділі.

Повертаючись до мого інтерв'ю: на прислані питання я таки відповіла. Раз і назавжди, так би мовити, – щоб більше до них ніколи не повертатися. Саме на те їх тут і вивішую. (Є в західній блог-журналістиці така рубрика – FAQ: frequently asked questions, "часто ставлені питання"). Отож дуже прошу: панове журналісти! Будь ласка, не полінуйтеся й скиньте цей текст (під катом) вашим колегам, котрі "по культуркє"... А ще краще – покладіть його в який-небудь редакційний файл для нових випускників журфаку, котрі завтра так само прийдуть освоювати ту саму тему "з чистого аркуша". Цим ви заощадите мені ще невідь-скільки років "рісайклінгу" – а крім того, поширите інформацію, яка, можливо, проспонукає когось не тільки до "здачі номера" (за студентською традицією – "здав та й забув"), а й до сяких-таких роздумів.

Читать дальше...

Комментарии - 56

Джаз проти вандалізму: прийдіть і запаліть свою свічу

Отримала анонс електронкою і вирішила тут вивісити. Бо щось нема в мене певності, що цей концерт видатного джазмена покажуть наші "чесні канали". Тим більша шана маестро Соляникові за цю акцію – високодостойний вчинок митця і громадянина.

Читать дальше...

Комментарии - 46

Дуже коротко

З моїх відповідей на запитання читачів журналу "Корреспондент" (у наступному числі):

Уважаемая Оксана, видимо Вы следите за последними событиями в Грузии. По Вашему мнению, на чьей стороне правда – Путина или Саакашвили. И верите ли Вы в реальную угрозу для Украины со стороны России? Ирина Вайда, Одесса

ОЗ: – Спасибо Вам за этот вопрос, важнее его сейчас нет. Это не тот случай, когда можно быть "за белых или за красных". Это гонг мировой войны. Впервые в Европе после 1945 г. иностранная армия вторглась на территорию суверенного государства, не имея на то ни мандата ООН, ни иных международных правовых полномочий (виртуальные "2000 осетин", убитых российскими СМИ, – отмазка "для внутреннего употребления"). Ближайшая аналогия – 1938 г., Германия в Судетах. На этом фоне обсуждать внутренние проблемы Саакашвили – все равно что спорить о семейной жизни соседа, когда к нему в дом вломились бандиты. Обезумевший российский режим сделал свою заявку на "новый мировой порядок", и угрозы в адрес Украины как "сферы российских интересов" из уст его руководства уже прозвучали. Если мы сейчас заткнем уши и сделаем вид, что ничего не слышали, завтра нас ждет участь Польши в 1939 г. И "забалтывание" или замалчивание этой угрозы – уже не трусость, а преступление.

Комментарии - 167

Зневажена честь Києва

Соромно, звісно. Соромно, що мером моєї столиці й далі лишатиметься блазень із явними ознаками психічного нездужання, – і моє апостольське Вічне Місто, моя священна столиця, впродовж віків ким тільки не гвалтована, буде й далі стрімко перетворюватися на брудний, безликий Гонконг, по якому мчать, перекриваючи рух, класичні Свириди Петровичі й Проні Прокоповни на джипах із урядовими номерами, здійснюючи свою давню мрію, за класиком-таки: "А я по Хрещатику шлейфом тільки шелесь! шелесь! Та на всіх тільки пху! пху!"...

Читать дальше...

Комментарии - 408

''Героям слава!''. Київський вечір у двох діях

Учора в стольному граді відбулися зразу дві знакові культурні події. Та ще й вельми своєрідно між собою драматургічно пов'язані – просто тобі п'єса, поставлена "самим життям". Дійові особи... Але перепрошую, про все по порядку.

Читать дальше...

Комментарии - 121

Про "ужОсы украинизации": панове, ви не про те говорите!

Взагалі-то в дискусіях на т.зв. "мовну тему" я участі не беру. Не те є проста причина: свого часу я на цю тему вже висловилася – Року Божого 1990-го (sic!), в статті під назвою " Мова і влада". Тільки я тоді була на вісімнадцять років "красивей и предсмертней" (©Б. Ахмадуліна), а держави Україна ще й на мапі не стояло. Нині в цій державі моя стаття висить в інтернеті і, як мені днями сповістили, дуже жваво обговорюється. Що, погодьтесь, не може не викликати логічного запитання: а чим же, властиво, та держава всі ці 18 (гаразд, хай 17) років у цьому самому "мовному питанні" займалася?

Читать дальше...

Комментарии - 89

Роблю рекламу. На жаль, тільки для киян

Культурний апартеїд, так би мовити. Але що вдієш, коли в себе у Львові Театр у кошику режисера Ірини Волицької навіть стаціонарної площадки не має (!), і побачити їхні вистави можна тільки коли вони вряди-годи наїжджають до Києва – в Центрі Леся Курбаса на Володимирській, 23-в (навпроти Софії, в дворі, вхід через арку). Ну, і ще – за кордоном, на театральних фестивалях, де вони вже звично зривають лаври, тоді як у своїй вітчизні театральний кін опосіли зовсім інші "пророки". (Вічна українська хвороба – на вид талановитішого колеги, та ще, не приведи Господи, хоч якось визнаного "за межами", людей, замість радості й гордості "за своє", зі страшною силою душить велика зелена жаба, і нема на те ради.) Ну, та менше з тим.

Читать дальше...

Комментарии - 32

Христос Родився!

Народився Бог на санях

В лемківськім містечку Дуклі.

Прийшли лемки у крисанях

І принесли місяць круглий.

Ніч у сніговій завії

Крутиться довкола стріх.

У долоні у Марії

Місяць – золотий горіх.

(Б.-І. Антонич)

Це – моє улюблене різдвяне з дитинства: рядки, що заворожували уяву так само, як колядки про трьох царів "з східної землі", про "рай-дерево" і коника, що скаче "через Дунай", про загадкову вдову, яка у Бога "золото сіє", – таїна, магія, казка... І ще прегарна в Антонича "Коляда" – там, де "тешуть теслі з срібла сани, /стелеться сніжиста путь. /На тих санях в синь незнану /Дитя Боже повезуть". Пам'ятаю, як була розчулилася, коли це на початку 1990-х співав Віктор Морозов, – а нині, як не ввімкнеш телевізора, так і суне звідтіля якась поплавщина в стразиках, наче гоголівські чорти в червоних свитках...

Читать дальше...

Комментарии - 48