Грузинський пат і Україна
Грузино-російський конфлікт "несподівано" розгорівся у спекотне літо 2008. Цілковита готовність до нього російської влади, армії та пропагандистської машини ні у кого зі світових експертів не викликала жодного сумніву. І те, що відбулося з дружнім Грузинським народом, вочевидь, може загрожувати і нам: бо в Криму в нас іще більше "росіян" з російським паспортом, ніж в Південній Осетії та Абхазії. А ще, наші "пригнічені росіяни" кращі для телекартинки, бо розмовляють без кавказького акценту, хоча і "шокають".
Зараз, звичайно, ні в кого емоції ще не зійшли нанівець. Однак, потрібно змушувати себе, суспільство, а головне – владу – думати й аналізувати ситуацію, бо після "Першої "есендешної" п'ятиденної війни геополітична ситуація в нашому регіоні зазнала змін. Це потрібно враховувати Україні.
Висновок N1:Про "прожекти" регіонального лідерства України можна забути.
Регіональний лідер, як відомо, повинен бути суб'єктом геополітичного процесу. Під час грузино-російського конфлікту – Україна була об'єктом. Такими є реалії.
Приміром, якби кораблі ВМС України прикрили батумську акваторію від росіян, або вихід із Севастопольської бухти для кораблів ЧФ РФ – тоді ми були б суб'єктом. Що зробила Україна? Смішну заяву, суть якої приблизно така: Чорноморський флот РФ поплив із нашої території, "наробив "бяку"... тепер ми подумаємо чи впускати його назад. І одразу ж після того впустили, наче він на якісь маневри плавав під Новоросійськ, а не бомбити територію дружньої держави.
На рівні міжнародних інституцій, в яких наша держава начебто є лідером, так само нічого не було зроблено. Чому не було зібрано (чи, принаймні, ініційовано) надзвичайний самміт ГУАМ? Наскільки б посилилися наші позиції, якби ми продемонстрували вміння дипломатичними методами заявляти свою позицію і змушувати до цього інших?! Але в цьому амплуа Україна виступити не спромоглася.
Висновок N2. Україна має всі шанси на приєднання до ПДЧ щодо членства у НАТО.
Заяви європейських високопосадовців свідчать: за наслідками грузино-російського конфлікту ПДЧ щодо членства у Альянсі нам дадуть. Причому, про це заявили колишні опоненти – Німеччина і Франція. Для українців – це гарна новина. Єдине що прикро, що ПДЧ ми одержимо на "грузинських багнетах", і на сльозах біженців з Горі.
Тому сьогодні для України справою честі повинно стати воєнно-технічна і гуманітарна допомога Грузії. І це потрібно максимально підтримувати, в тому числі за рахунок продуманих PR-зусиль. Ми повинні стати країною, де діють постійні пункти збору гуманітарної допомоги для грузинів, де здають кров для грузинських солдат тощо. Можливо, перед МВС потрібно встановити перехрещені українсько-грузинські прапори, або ж здійснити іншу символічну дію, яка б підкреслювала нашу солідарність.
Висновок N3. Політична еліта України залишається вразливою з точки зору зовнішніх викликів.
Грузино-російський конфлікт оголив інфантилізм українського політичного класу. Еліта не спромоглася виробити єдиний сигнал для суспільства: ми побачили і надзвичайно велику (в тому числі й ментальну) залежність "південно-східної" еліти від Кремля; ми всі побачили несподіваний для багатьох "нейтралітет" урядовців і зокрема прем'єра, а також млявість коаліційних сил.
Висновок N4. Потрібна інформаційна безпека. Від Росії.
Середовище, в якому ми існуємо – глобальне. У глобалізованому світі засобом електронних комунікацій інформація передається за лічені секунди. Про це ми знаємо, до цього ми звикли. Але засобом інтерпретації інформації, якщо монополізовано канал, можна маніпулювати свідомістю багатьох. Тому вочевидь, що потрібно поставити питання про вилучення з мереж кабельного мовлення російських телевізійних каналів. Приводів маса. Російські канали не раз передавали інформацію, яка загрожує територіальній цілісності й безпеці держави. Тому це питання можна спокійно вирішити. Замість цього потрібно в обов'язковому порядку "завести" Євроньюз для південно-східних регіонів російською мовою. Це не панацея, але вода камінь точить.
