Кризовий апокаліпсис суспільної свідомості. Чи є вихід?
Колапсоїдні заголовки газет, інтернет-видань, провідних журналів та, навіть, ролики "кризової" реклами буквально за кілька місяців стали уже буденним явищем. Якщо ж говорити мовою цифр, то близько 35% інформаційного поля буквально "забито" негативно-панічною "кризовою" інформацією. Ще 20% – негативно-критичною.
Тему "кризи" намагаються вже осідлати рекламісти та маркетологи: з'явилися "кризові" пакети в телефонії, меню в ресторанах і кафе, пропозиції мереж супермаркетів, магазинів одягу тощо. Ефективність всіх цих ходів у мене, приміром, викликає сумніви, але зараз не про це. Бо і рекламісти і маркетологи живуть не на Марсі, а значить піддаються тим настроям, які є в суспільстві. А в суспільстві – паніка. Особисто мені вона дуже нагадує "страхи" доби Середньовіччя, які описував яскравий представник "Школи анналів" Люсьєн Февр.
Що турбує найбільше?! Це те, що в епоху глобального інформаційного поля ці "страхи" розповсюджуються із надзвичайною швидкістю. Сприяє цьому також і те, що в реальному житті люди бачать конкретні підтвердження того, про що вони одержують інформацію зі ЗМІ: скорочення зарплат; звільнення (або власне, або члена сім'ї, родича, знайомого) з роботи; постійне мерехтіння курсового маятника; інфляція і подорожчання товарів на полицях магазинів. Тобто сегментні підтвердження інформації про "всеохоплюючу кризу" пересічні споживачі отримують, базуючись на власному досвіді. Але уявлення про масштаби кризових явищ у свідомості індивіда формують виключно медіа.
Тож екстраполяція "негативного" медіа-масиву на суспільні настрої відбувається доволі швидкими темпами. І більше 60% населення струрбовані інфляцією та зростанням цін, нестабільним курсом гривні і безробіттям. Однак, соціологія фіксує також і 40% тих наших співвітчизників, кого турбує "криза державного управління і відсутність порядку в країні". Оцінка, причому, рівномірна і по віковим, і по соціальним категоріям. Вона однакова на Сході і на Заході, на Півночі і Півдні. Про що це свідчить?!
Насамперед про те, що патерналістські настрої в суспільстві значно зросли, а з подальшим розгортанням кризи і поготів. Бо саме від держави – як інституту – очікують ефективності й захисту. Натомість, через медіа індивіди одержують інформацію зворотнього порядку. "Картинка" така: у владі немає єдності, владні центри і гілки перебувають у стані перманентної конфронтації.
Відбувається резонансне взаємопідсилення двох інформаційних імпульсів. Тобто обидва інформаційні масиви (про економічну і політичну кризу) взаємно підсилюють одне одного. Отже, у свідомості об'єкта інформації формується відчуття безнадійності. Проблема як раз у тому і полягає, що в такому випадку недовіра до влади в цілому і до держави як інституту зростає. Відчуття безвиході, в свою чергу, стимулює індивіда на протест в ім'я порятунку. Саме тому сьогодні 43% українців готові брати участь у акціях протесту.
Не варто, однак, на даному етапі передрікати революцій. Проте, сигнал від "мас", своєрідну "чорну мітку" одержано. І це загрозливий сигнал для влади, на який вона зобов'язана адекватно відреагувати. В умовах відкритого суспільства і конкурентних медіа перепрограмувати суспільну опінію в якийсь інший спосіб не вийде. Адже у вітчизняної політичної еліти немає у розпорядженні "пропагандистського молота", який спроможний викувати в голові пересічного обивателя непротестну і лояльну до влади імагінативну конструкцію. Так, як це відбувається, приміром, у Російській Федерації. Не зважаючи на її природні багатства, енергетичні та фінансові ресурси – рубль уже знецінився наполовину. Та в умовах моноканальних пропагандистських медіа, громадська думка відформатована на лояльність до влади. І соціологія фіксує повний штиль у протестних настроях російського соціуму.
За відсутності такого "пропагандистського молоху", як у північно-східних сусідів, українська влада змушена діяти в умовах плюралістичної моделі і конкурентних медіа. У цьому разі її головне завдання полягає у тому, щоб продемонструвати реальні консолідаційні кроки. Потрібен вірний скеровуючий імпульс, який би, розійшовшись через медіа, суттєво б зменшив протестні настрої суспільства.
Це, до речі, не таке вже легке завдання. Щоб подолати нинішнє стереотипне уявлення про владу в свідомості пересічного українця потрібно, щоб цей коригуючий імпульс відбувався б у кілька "хвиль".
Правлячий клас (наскільки це можливо у політиці) повинен демонструвати щирість у своєму прагненні об'єднатися заради боротьби із кризою. Для цього політеліті треба реалізувати і символічними, і реальними засобами консолідаційну модель, яка матиме часову перспективу.
Тож, які можуть бути в нинішній ситуації рецепти, щоб спекти національний пиріг?
Перше. Переструктуризація владного поля. Цілком очевидно, що назріла потреба у створенні єдиного надвладного центру прийняття і реалізації рішень, спрямованих на подолання кризи. Потрібен орган ("Антикризова рада", приміром), до складу якого увійшли би за посадою Президент, Прем'єр, Голова Верховної Ради, керівники парламентських комітетів, голови фракцій, представники ввід опозиції, Голова національного банку, керівник СБУ. Причому секретарем цього органу міг би стати представник опозиції, а повістка дня формувалася б Урядом за участю профільних – з кожного конкретного питання – парламентських комітетів. Рішення цієї "Антикризової ради" повинні прийматися на консенсусній основі й оформлялися б постановами Уряду або через закони, які б схвалював Парламент консолідованим голосуванням.
Така (або подібна) дія дала б перший сигнал суспільству про те, що політичний клас спроможний запропонувати консолідаційну модель поведінки.
Друге. Ця "Антикризова рада" повинна визначити й реалізовувати "Антикризові пріоритети", які засобом медіа повинні бути донесені до громадськості. Для цього вони мають бути зрозумілими для об'єкта інформаційного впливу. Припустимо: "будуємо дороги" – "рятуємо банки" – "забезпечуємо Євро-2012" – "розвиваємо аграрний сектор". Можливі найрізноманітніші конфігурації.
Цей другий імпульс для переформатування громадської думки є вкрай важливим. Бо він є закріпляючим у масовій свідомості уявлення про те, що влада спромоглася не лише запропонувати консолідаційну модель – вона іще і знає рецептуру (відповідь на питання "що робити?") для подолання кризи.
З прагматичної точки зору можна припустити, що визначені пріоритети будуть недосконалими. Хай, навіть, помилковими! Але в епоху Великих географічних відкриттів ходило, перевірене досвідом першовідкривачів, прислів'я: "Поганий не той капітан, який йде невірним курсом – поганий той, хто говорить про це команді". І всі пам'ятають як помилка Христофора Колумба відкрила для людства "Новий Світ".
