Вірусний тест на довіру суспільства до держави

Спостерігаючи як з вітрин аптек "вимітаються" всі антивірусні препарати, а в супермаркетах та на вулицях можна зустріти все більше людей, котрі до свого звичного гардеробу додали медичні маски, складається враження, що потрапляєш у "епоху середньовічних страхів", яскраво описану в працях представників "Школи анналів".

Природа паніки як явища, в яке періодично потрапляють соціуми, не змінилася. Змінилися засоби її поширення і масштаби розповсюдження. У нашу "епоху глобальних медіа" панічний вірус, зазвичай, поширюється із катастрофічною швидкістю. Три-чотири дні – і вся країна з десятками мільйонами населення ним умить заражається.



Це, якщо так можна виразитися, вірусний тест на те, як суспільство довіряє державі та її інститутам. Все дуже просто: якщо панічні настрої невеликі – значить довіра висока. Якщо навпаки – значить індивіди, з сукупності яких, власне, і складається суспільство, не довіряють державі та її органам влади. Тому вони і покладаються на себе, вважаючи, що "спасение утопающих – это дело рук самих утопающих". Так само фіксується і недовіра суспільства до інформації, яка надходить з боку державних органів та спікерів: тому і з'являються казки "про розпилення над Києвом уночі шкідливої дезінфекції", "про "іспанку"", "легеневу чуму" тощо.

Державні органи і політики, що уже розпочали "виборчі старти", виявилися неготовими публічно діяти в умовах епідемічної кризи. І тест не пройшли.

Хочеться вірити, що зараз з боку владних інституцій почнеться кризова "антипанічна" інформаційна кампанія. Вона повинна бути продуманою і ефективною. Інакше, не приведи Господь, в країні може розпочатися модифікований варіант "Чумного бунта" 1771 року, який, наряду з "пугачовщиною", став одним із самих загрозливих повстань вісімнадцятого століття на теренах Російської імперії.