Бракує ідеологічного начала
Публічний "обмін люб'язностями" між політичними лідерами, які опинилися в опозиції, навряд чи припиниться після оголошення Тимошенко "мораторію" на взаємну критику серед опозиціонерів.
Так само не доводиться сподіватися, що боротьба за опозиційну "Шапку Мономаха" буде припинена і опозиційні сили (як парламентські, так і позапарламентські) вишукуються у "фалангу", розпочавши "весняний наступ" на "нелегітимно сформований кабмін" і новообраного Президента.
Чому нинішні українські опозиціонери не здатні на масштабну політичну гру? Особливо в парламенті, в якому вони сумарно мають трохи менше половини місць?
Базові причини – безідеологічність і персоналізованість політичних проектів. Ну чим би був Блок Юлі Тимошенко без самої Юлі? Чим би був Фронт Змін без Арсенія? В НУНСі взагалі: що не п'ять депутатів мають свого персонального вождя. А хто толком знає, яка ж ідеологічна основа живить кожну з опозиційних сил? Від професіоналів таку відповідь важко одержати.
Ось, приміром, за весь період існування БЮТ її так звана ідеологічна база регулярно перебудовувалася. То не зрозуміло звідки взятий реально фашистський "солідаризм", то ліберальний – майже космополітичний – "прагматизм" часів дружби Володимира Володимировича і Юлії Володимирівни, то (коли під час другого туру президентських виборів потрібно було мобілізувати електорат на Заході України) Тимошенко уже була вбрана у майже "націоналістичні" "патріотичні" шати "січового стрільця". І, увага, це все на фоні того, що в економічній та соціальній політиках обидва уряди Тимошенко чітко демонстрували соціалістичний підхід. До речі, асоційоване членство БЮТ в Європейській народній партії, є доволі умовним, адже до неї входять "християнські й праві європейські партії". Де тут БЮТ? Здається, європейці, щоб не розбиратися в хитросплетіннях українських ідеологем, орієнтуються за принципом: українські "праві" більше декларують відданість європейській інтеграції.
Що стосується ідеологічних засад новоспеченого Фронту Змін Арсенія Петровича, то тут іще більш заплутана ситуація, аніж із БЮТом. Створений як підсилюючий бренд для президентської кампанії Арсенія Петровича (аргументи опускаю, щоб не забирати час) ФЗ, як і сам його лідер, за цей короткий період пережили кардинальну ідеологічну метаморфозу. На старті було уявлення, що за ціннісними ідеологічними показниками і Арсеній, і ФЗ відповідають своїй електоральній базі (західно- і центрально-українській), але згодом вони – не відомо з якого дива – "рвонули" у "панславяністи", зменшивши удвічі свій відсоток на виборах. І дотепер не зрозуміло, чи залишається Арсеній Петрович "панславяністом". Чи не "чкурнув" він знову у "націонал-демократичний", або ж "ліберальний" ідеологічний сегмент?
Фракція "Наша Україна" одержала ідеологічну травму під час своїх пологів. Бо вона була, і залишається, дитиною з'їзду десяти партій. Всі, як один, це партії під лідерів, які так само не є ідеологічно стабільними. Віктор Андрійович (якого сміливо можна назвати "шеф-кухарем" "політичної солянки" під назвою НУНС) протягом свого президентства в декларованих ідеологемах еволюціонував від аполітичного "об'єднувача країни" через "Універсал національної єдності" – до ідеологічного (за ознакою) "націоналіста", який дає Степану Бандері звання "Героя України", до речі, ще із "группой товарищей". Тож у нинішній фракції "Наша Україна" за два роки повністю змінився політичний ландшафт. Більш-менш в ідеологічному полі вдається втримувати "національно-демократичний" прапор "За Україну" Кириленка. "Народна Самооборона" на даний момент політично асимільована БЮТом (крім "прагматиків" на чолі із Давідом Важаєвичем). Але самим комічним з точки зору позиціонування виглядає "Єдиний Центр". За час свого існування його члени переміряли значну кількість іноді діаметрально протилежних ідеологічних масок. У порівнянні зі своєю політичною силою, "великий комбінатор" Віктор Балога в цьому контексті виглядає значно послідовнішим.
Весь цей ідеологічний і політичний "сир-бор" пробували консолідувати спочатку Кириленко, потім – Мартиненко. Останньому для цього доводиться маневрувати згідно кон'юнктури практично по всьому політичному полю. Але "демократи об'єднуються лише перед розстрілом". Тому втримувати ідеологічний баланс у такій політично "різношерстій" фракції як НУНС практично неможливо.
Іще одна вагома причина, яка не дає змоги вітчизняним політичним силам "втримувати" ідеологічну рамку, – це фінансовий ресурс. "Великі гроші", а лише такі можуть фінансувати великі політичні проекти, аполітичні по своїй природі. Вони глобально не можуть бути в опозиції до влади. Бізнесмени можуть "світитися" в опозиційних проектах, а ось капітали в опозиції не бувають. Особливо в українських реаліях. Відповідно бізнес-інтереси спонсорів часто є головною корелянтою і політичного, і ідеологічного портрету політичних сил та їхніх вождів.
Тож перелічені вище фактори (персоналізація політичних проектів та залежність від спонсорів) заважають ідеологічній структуризації вітчизняної партійної системи. І тут, насправді, не важливо: хто при владі, хто в опозиції. Поки що тупик...
Здається, що на сьогодні спонсорам політичних проектів потрібно переглянути логіку їхнього фінансування. Спочатку – розподілити за ідеологіями (за повним спектром) політичний ринок, а далі – фінансувати ідеологічні партійні, а не особисті проекти. Можливо це варіант?
