Про "Білих ворон"
Отож, цього року Україна знову має двох "Білих ворон":
- мою повість "Вісім днів із життя Бурундука", ілюстровану Ганною Осадко, яка вийшла в серії "Книготерапія" видавництва "Грані-Т";
- мистецький проект творчої майстерні "Аґрафка" – видання Франкового переказу народної казки "Ріпка", яке вийшло у "Навчальній книзі – Богдані".
Якщо ви не знаєте, що таке "Білі ворони", прошу заглянути хоч би й сюди.
Для обох видавців це вже друга така відзнака: позаторік до каталогу "Білих ворон" потрапила збірка "Віршів повна рукавичка" Василя Голобородька в оформленні Інґи Леві (серія "Сучасна дитяча поезія" видавництва "Грані-Т"), а торік – "Богданове" видання казки "Рукавичка", мистецький проект тієї ж "Аґрафки". Також по одній "Вороні" мають "Видавництво Старого Лева" – за "Казку про Старого Лева" Мар'яни Савки в оформленні Володимира Штанка, і видавництво "Розумна дитина" – за "Піратські історії" О. Комової в оформленні Євгенії Гапчинської. Це лише за останні чотири роки – а ще раніше, на початку 2000-х, була відзначена низка книг "А-ба-ба-га-ла-ма-ги", зокрема "Снігова королева" й "Казки Туманного Альбіону" в оформленні Владислава Єрка і "Козак Петро Мамарига" Миколи Вінграновського, ілюстрований Костем Лавром.
Оскільки я є автором однієї з відзначених книг, а ще однієї, збірки Голобородька, – редактором, то мені, як кажуть у Гуцульщині, не пасує виказувати з цього приводу якихось більших емоцій, крім цілком природної радості. І, певно, я не писав би про це тут, у блоґу, – якби не надибав у Фейсбуку декілька міркувань з цього приводу, які видалися мені напрочуд важливими для всіх нас, дорогі читачі, так що я просто не можу ними тут не поділитися.
Отож:
Валентина Вздульська, письменниця, критик, редактор блоґу про дитячу літературу "Казкарка":
"...це означає не тільки те, що був гарний автор, який написав гарну книжку. І не лише, що був гарний ілюстратор, який цією роботою схопив європейську хвилю. Це означає, зокрема, що поряд з ними було кілька небайдужих людей, які схотіли показати в Європі кілька книжок. Вони зробили всю необхідну для цього роботу, не забили й не сказали "Та... Кому воно нада?!" І повірте, в Європі теж спокійнісінько могли забити на українські книжки. Але не забили. І це означає, що до нас відкриті, що ми маємо шанс зацікавити. Було б лише що показувати. І було б кому працювати".
Олександр Афонін, президент Української асоціації книговидавців:
"Українська дитяча книжка навіть у кризових умовах витримала і продемонструвала найменше падіння. Ба більше, наприкінці 2011 і упродовж 2012 років продаж дитячої книги навіть збільшився. Та все ж на майже 8 мільйонів малюків та дітей молодшого шкільного віку в Україні припадає лише... половина книги".
Оксана Забужко:
"А тепер, дорогі батьки, впору хором і спитати з мат-тері-нашої-держави: чому, маючи таку класну дитячу літературу – раз (а вона в нас дійсно класна, і не тому, що тільки в одного видавництва за кілька років аж два "Білі Круки" на рахунку!), і таку класну анімаційну школу – два (а вона в нас дійсно гіперкласна, українські аніматори – це бренд, і всі привезені ними додому Ведмеді-й-Клермон-Феррани – то лиш тінь їхньої міжнародної запотребованости!), – ви мусите з року в рік натикатися в читанках своїх малят на все того самого колгоспного "тата, який веде трактор", збиватися з ніг у пошуках якісних дитячих мультів, у супермаркетах, замість "Віршів повної рукавички" й "Бурундука", купувати всіляких "перемахаонених" українською "Васьків Трубачових со товаріщі", – і такі хіти, як "Черепаха-Аха" Ганни Чубач, ширяться хіба по інтернету, тимчасом як в "Антошці" вам пропонують вашим 5-літкам – "машину для перевезення в'язнів" (sic!!!)?
Словом – "доколє", і чи не час створювати які-небудь групи Громадського Контролю Батьків – за тою "розвиваючою продукцією", що масово впарюється нашим дітям?"
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
