Народився 28 грудня 1968 року в Гуцульщині. Випускник філологічного факультету Івано-Франківського державного педагогічного інституту (тепер – Прикарпатський університет). У 1991-му разом зі Степаном Процюком та Іваном Ципердюком створив літгурт «Нова деґенерація», один із ключових у тогочасному літпроцесі.
Автор одинадцяти поетичних збірок, найвідоміші з яких – «Отруєння голосом» (1996), «Повернення в Ґалапаґос» (2001), «Часниковий сік» (2004), «Писати мисліте» (2008), «Неможливості мови» (2011). Також видав збірку прози «Вургун» (2005) і кілька збірок есеїстики і літературної критики (найновіша – «Дуби і леви», 2011).
Вірші Івана Андрусяка перекладалися дванадцятьма мовами, виходили друком у Польщі, Канаді, Росії, Словаччині, Білорусі, Болгарії, Німеччині, Вірменії та інших країнах.
Перекладає з англійської, польської, білоруської та російської мов. У перекладах Івана Андрусяка виходили поезії Едварда Естліна Каммінґса, Томаса Стернза Еліота, Анджея Бурси, Міхаїла Яснова, Андрея Хадановіча, Леоніда Сороки, публіцистика Анни Політковської, проза Чарльза Діккенса, Льва Толстого, Наталії Ґузєєвої, Леоніда Махотіна, Марини Аромштам та інших класиків і сучасних письменників.
Із 2005 року активно працює в літературі для дітей. Створив низку образів – Чакалки, родини Дибайлів, Тата-Зайчика, Івася Бондарука на прізвисько Бурундук, – які стали улюбленими для багатьох українських малюків. Найпопулярніші книжки: збірка поезій «М’яке і пухнасте» (2010, 2013, шрифтом Брайля – 2011), збірка віршованих казок «Зайчикова книжечка» (2008, 2013), повісті «Стефа і її Чакалка» (2007, 2011), «Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому» (2009, 2011), «Кабан дикий – хвіст великий» (2010), «Хто боїться Зайчиків» (2010), «Вісім днів із життя Бурундука» (2012).
Лавреат низки українських і міжнародних літературних премій. Член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу.
Літературний редактор видавництва «Грані-Т».
Одружений із літературозавцем-медієвістом Катериною Борисенко, батько трьох дітей.
Мешкає в містечку Березань на Київщині.
