Стихійне лихо з трьох літер
Цього літа моя сім'я долає стихійне лихо з трьох літер: старша дочка закінчила школу і вступає в університет – а отже, складає тести ЗНО. Ясна річ, як і всі притомні батьки, ми переживаємо цю малоприємну процедуру разом із дитиною (так, уже ніби й дорослою, та все ж дитиною), – і це той досвід, який варто ґрунтовно обговорити й осмислити. Адже насправді малоприємного в цій процедурі цілком могло би – а насправді й мусило би! – бути набагато менше, якби...
Одне слово, саме на цьому "якби" й пропоную зосередитися зосередитися тепер, коли самі іспити вже позаду, а попереду власне процедура вступу.
Коли було написане "Слово..."
У нас мало хто знає, як добре робити свою роботу, але геть усі досконало знаються на тому, як треба писати книжки й картини, ставити спектаклі, грати й співати, а головне – якими мають бути мовні норми і як треба вчити дітей. Тому змісту тестів, які складала дочка, – з української мови й літератури, англійської мови, історії та зарубіжної літератури (яку в нас невідь чому обізвали "світовою") – я принципово не коментуватиму. Бо тести як тести – не ідеальні, але й не безпросвітні. Є підстави для ґрунтовної фахової розмови, але не "проскочило" нічого такого, що варто було б виносити на публічне обговорення й кричати "дайте укладачам медаль" чи "зацькуйте їх".
Утім, один "сюжет" я все ж не можу оминути увагою, – на щастя, в самих тестових питаннях він не був відображений. Справа в тому, що наші історики, виявляється, встановили (!!!) точну дату (!!!) написання (!!!) "Слова про Ігорів похід"! Принаймні в програмі підготовки до ЗНО з історії України, розміщеній на офіційному сайті Українського центру оцінювання якості освіти, з-поміж дат, які абітурієнт має обов'язково знати, є й ця – 1187 рік! Ясна річ, від такої химери мені очі полізли на лоба – і я, у свою чергу, "поліз" у Фейсбук, щоб "допитати" френдів-істориків. І вони навперебій кинулися запевняти мене в тому, що ця дата "вичислена" за описаним у тексті "Слова..." сонячним затемненням! Я на це схопився за голову і чемно запитав: хлопці, невже ви там, у своїй історії, геть подуріли?! Та ж філологам добре відомо, що датування "Слова..." ось уже два століття є предметом наукової дискусії, притому досі мова йде про те, чи це XII, а чи XVIII століття, – то в яку стелю ви вмочали палець, щоб висмоктати з нього дату з точністю до року?! Зрештою, затемнення підтверджує дату походу князя Ігоря на половців – доводить, що це справді історичний факт, а не художня фантазія невідомого автора; але ж на основі цього історичного факту автор може написати твій твір хоч і в 2187 році! Як історики можуть таких елементарних речей не розуміти?! А головне: навіщо змушувати дітей під виглядом історичного факту завчати відверту брехню?!
Абітурієнте, "руки за голову"!
Отож, підстави для фахової розмови все ж є – у тім числі й щодо наукової компетентності тих чиновників від освіти, які укладають програми й тестові завдання. Проте в самих тестових запитаннях (принаймні в тих тестах, які складала дочка) без таких кричущих казусів нібито обійшлося – і бодай це добре. Інша справа – організація тестування. Тут уже з перших днів зринуло так багато питань, що впору хапатися за голову!
Передовсім, до самої "офіційної" риторики, якою все це супроводжувалося. Від очільників Міністерства освіти й Українського центру оцінювання якості знань абітурієнти й батьки не почули напередодні жодного людського слова – самі лише погрози, "металодетектори", "шмони", мало не "руки за голову"... Таке враження, що ЗНО в нас проходить десь "на зоні" й зареєструвалися на нього винятково "злодії в законі". Звісно, я розумію, що правляча нині в Україні партія так звикла мати справу із зеками, що більше ні на кого в цьому світі вже не зважає, – але побійтеся Бога, це ж діти! Начитавшись таких "офіційних коментарів", вони йшли на перші тестування як на заклання! І щастя, що зустрічали їх там поки що не члени "єдино правильної партії", а нормальні вчителі – добрі, ввічливі, людяні, які здебільшого щиро намагалися бодай почасти зняти цю нікому не потрібну напругу.
По-друге, організатори зробили все можливе й неможливе, щоб якомога дужче ускладнити життя абітурієнтам із сіл і містечок. Це ж яким нелюдом треба бути, щоб призначати таким дітям тестування в населеному пункті, з яким їхнє село чи містечко не має прямого транспортного сполучення! Це ж який нелюд постановив, що така дитина мусить долати півтори сотні кілометрів трьома-чотирма видами транспорту, або ж ночувати десь у чистому полі чи на вокзалі в чужому місті, щоб устигнути на призначений час?! Не голослівно кажу: тестування з англійської мови нам призначили аж у Броварах, куди з Березані, де ми мешкаємо, можна доїхати: а) маршруткою чи електричкою до Баришівки, відтак маршруткою із Баришівки на околицю Броварів, далі маршрутками по власне Броварах; б) маршруткою чи електричкою до Києва, відтак двома гілками метро чи двома маршрутками до зупинки, звідки йдуть маршрутки на Бровари, далі знову маршруткою по Броварах. Неважко уявити собі, в якому фізичному стані буде дитина, здолавши такий маршрут, – а їй же ще треба зосередитися на виконанні тестових завдань! Тим часом деяким абітурієнтам – не знаю, випадково чи ні – випало тестуватися в рідній школі, щоб потрапити до якої, досить перейти дорогу. Одну дівчинку в тих же Броварах навіть супроводжував вірний домашній улюбленець – і чемно чекав на неї дві години перед дверима школи. Це, звісно, розчулює – але...
І ще я не розумію, чому організатори тестування виявили відверто дике ставлення до гуманітаріїв – притому найдикіше, як це не парадоксально, до русистів, які в четвер складали українську, в суботу – англійську, а вже в понеділок – російську мову?! І це після випускних іспитів у школах, які очевидно нікому не потрібні й лише зайво мордують дітей. Невже хтось задався метою довести їх до нервового зриву?!
І ще. Реєструючи своїх дітей для проходження ЗНО, батьки нерідко – і це цілком природно – вказували власні номери телефонів. А відтак, під час тестування, на ці номери приходили есемески з погрозами "анулювати результати". Чому абітурієнти та їхні батьки не були офіційно попереджені заздалегідь про те, що вимкненими в той час мусять бути не просто їхні телефони, а саме ті, що вказані в реєстраційних документах? Хто і які технічні можливості використовував для того, щоб установлювати, чи увімкнений під час тестування той чи інший телефон? Чи раціональним є таке використання бюджетних коштів? І взагалі, наскільки законним є сам факт такого відстеження?
Про речі засадничі
І насамкінець – про кілька речей, так би мовити, засадничих.
Я переконаний, що тестування аж ніяк не є найоптимальнішою формою оцінювання знань абітурієнта з літератури. З негуманітарних дисциплін – так, тут заперечень не виникає; з мови – сумнівно, але можливо; однак тест із літератури – це знущання, бо він перекреслює саму суть – живе розуміння дитиною художнього твору, яке в жодні тести увібгати годі, бо воно аж ніяк не обмежується знанням сюжетних деталей чи набору лексико-стилістичних маркерів. З літератури годі придумати щось краще, ніж старий добрий твір – не той куций, що є мовби додатком до тесту, а повноцінний. Проте зрозуміло, що нині – в умовах, коли теперішні очільники Міністерства освіти прагнуть скасувати ЗНО єдино для того, щоб повернутися до корупційних схем, – така розмова не на часі.
Однак уже зараз варто було б подумати про те, що твори принаймні тих абітурієнтів, які планують вступати на гуманітарні факультети вишів, мали би перевіряти не вчителі, а самі вишівські викладачі. Я впевнився в цьому, аналізуючи так звані колекції ляпів, які встигли викласти в інтернет учителі, що перевіряли роботи. Далеко не все, що було в цих колекціях, справді слід розцінювати як ляпи, – там були й дуже цікаві, однак нестандартні думки. Учителів зазвичай лякає учнівська нестандартність, більшість із них схильна несправедливо занижувати таким дітям оцінки, – а вишівський викладач, навпаки, зацікавлений у тому, щоб до нього прийшли студенти з живим, а не "зашпакльованим", "тупо правильним" мисленням.
І взагалі: я не розумію, чому обов'язкові тести – скажімо, з української мови і літератури – мають бути однакові для тих дітей, які вступають на філологію, і для тих, які своїм майбутнім фахом бачать математику чи хімію. Мені видається, що набагато розумнішим було б зробити з української мови і літератури, а також із інших популярних дисциплін, які потрібні для вступу на різноманітні, нерідко полярні спеціальності – історії України, іноземної мови, математики – тест загальний і тест спеціалізований. При цьому спеціалізовані тести мали би розробляти, а тим паче перевіряти вишівські викладачі – це відкривало б додаткові можливості саме перед талановитими дітьми, які обирають для себе фах за покликом душі.
Отакий досвід моя сім'я почерпнула із цьогорічного ЗНО. А ваша?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
