День пам'яті жертв геноциду вірмен. ЦАВЕТ ТАНЕМ!
Сьогодні, 24 квітня – День пам'яті жертв геноциду вірмен.
Світ поминає півтора мільйона вбитих, замучених, померлих від голоду людей, єдиною виною яких перед вбивцями була "неправильна" національність і "неправильна" віра. Це було ретельно продумане і планомірне вбивство, що тривало два десятиліття.
24 квітня 1915 року за одну ніч в Османській імперії були арештовані сотні тисяч представників інтелігенції, духовенства, письменники, філософи і художники – ті люди, які були духовними лідерами вірменського народу, ті, хто міг повести за собою. Майже всі вони були вбиті.
Спочатку турецькі загарбники призвали в армію і розстріляли вірменських військових. Після цих двох етапів програми геноциду залишилися жінки, діти, старі люди. Їх насильно вигнали з рідної землі і погнали в пустелю. Більшість переселенців загинули від голоду і хвороб. Майже ніхто не дійшов.
Ті, кому вдалося втекти, розсіялися по чужих країнах і назавжди втратили батьківщину.
Тоді вирувала Перша світова війна і громадськість лише висловила стурбованість.
Вам це щось нагадує?...
Через чверть століття Гітлер поставив риторичне запитання: "Хто сьогодні пам'ятає знищення вірмен?" Відповіддю став Голокост.
Геноцид вірмен – це не трагедія одного народу. Це страшний і, на жаль, невивчений урок для всього людства. Тому що досі жодна країна і жоден народ не застрахований від повторення трагедії. А останній за часом визнаний ООН геноцид був здійснений зовсім недавно, у 1995 році, через 80 років після трагедії вірменського народу, уже за нашого з вами життя!
Саме тому так важливо визнати на державному рівні геноцид вірмен. Засудити злочин, задекларувати недопустимість "вирішення" таким чином будь-яких конфліктів і суперечок, взяти на себе політичні зобов'язання.
Сьогодні геноцид вірмен визнаний на міжнародному рівні – Радою Європи, Європарламентом, спеціалізованими органами ООН, Всесвітньою радою церков.
Знищення вірмен також офіційно визнали геноцидом та засудили 30 країн, у тому числі й основні країни Євросоюзу, 29 провінцій та регіонів.
У день 100-річчя трагедії, у 2015 року, Папа Римський Франциск відслужив вірменську літургію. "Приховування або заперечення зла подібно до рани, що кровоточить і яку не забинтували", – сказав Папа.
Україна завоювала дорогу в Євросоюз кров'ю Небесної сотні. Першим із загиблих був патріот і син України – вірменин Сергій Нігоян.
Стримуючи агресію на сході, у боротьбі за свою країну – Україну, поклали голови в Збройних силах, Національній гвардії, МВС, добровольчих батальйонах українські вірмени.
Ліна Костенко, легендарна українська поетеса, написала чудові вірші "Цавет Танем", що означає: "Твій біль беру на себе". Давайте і ми візьмемо на себе біль вірменського народу, щоб через пам'ять більше ніколи не повторилася трагедія!
Вшануємо пам'ять загиблих під час геноциду вірмен хвилиною мовчання.
Цавет Танем!
ցավդ տանեմ
(рус)
День памяти жертв геноцида армян. ЦАВЭТ ТАНЭМ!
Сегодня, 24 апреля – День памяти жертв геноцида армян.
Мир поминает полтора миллиона убитых, замученных, умерших от голода людей, единственной виной которых перед убийцами была "неправильная" национальность и "неправильная" вера. Это было тщательно продуманное и планомерное убийство, длившееся два десятилетия.
24 апреля 1915 года за одну ночь в Османской империи были арестованы сотни тысяч представителей интеллигенции, духовенства, писатели, философы и художники – те люди, которые были духовными лидерами армянского народа, те, кто мог повести за собой. Практически все они были убиты.
Предварительно турецкие захватчики призвали в армию и расстреляли армянских военных. Оставшихся после этих двух этапов программы геноцида – женщин, детей, стариков – насильно согнали с родной земли и погнали в пустыню. Большинство переселенцев погибли от голода и болезней. Почти никто не дошел.
Те, кому удалось бежать, рассеялись по чужим странам и навсегда утратили родину.
Тогда бушевала Первая мировая война и общественность всего лишь выразила обеспокоенность.
Вам это ничего не напоминает?...
Через четверть века Гитлер задал риторический вопрос: "Кто сегодня помнит уничтожение армян?" Ответом стал Холокост.
Геноцид армян – это не трагедия одного народа. Это страшный и, к сожалению, невыученный урок для всего человечества. До сих пор ни одна страна и ни один народ не застрахован от повторения трагедии. Последний по времени признанный ООН геноцид был совершен совсем недавно, в 1995 году, через 80 лет после трагедии армянского народа, уже при нашей с вами жизни!
Именно поэтому так важно признать на государственном уровне геноцид армян. Хотя бы через сто лет осудить преступление, задекларировать недопустимость такого "решения" любых конфликтов и споров, взять на себя политические обязательства.
Сегодня геноцид армян признан на международном уровне – Советом Европы, Европарламентом, специализированными органами ООН, Всемирным советом церквей.
Уничтожение армян также официально признали геноцидом и осудили 30 стран, включая основные страны Евросоюза, 29 провинций и регионов.
В день 100-летия трагедии, в 2015 году, Папа Римский Франциск отслужил армянскую литургию. "Сокрытие или отрицание зла подобно кровоточащей ране, которую не забинтовали", – сказал Папа.
Украина завоевала дорогу в Евросоюз кровью Небесной сотни. Первым из погибших был патриот и сын Украины – армянин Сергей Нигоян.
Отражая агрессию на востоке страны, сражаясь за свою страну – Украину, сложили головы в Вооруженных силах, Национальной гвардии, МВД, добровольческих батальонах украинские армяне.
Лина Костенко, легендарная украинская поэтесса, написала прекрасные стихи: "Цавэт Танэм", что значит: "Твою боль беру на себя". Давайте и мы возьмем на себя боль армянского народа, чтобы через память никогда не повторилась трагедия!
Почтим память погибших во время геноцида армян минутой молчания...
Цавэт Танэм!
ցավդ տանեմ
ФБ автора
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
