Право на здоров'я – ''здобуток'', за який варто боротися

За багатовікову історію людство пережило чимало потрясінь... Війни, природні катаклізми, хвороби, жертвами яких стали мільйони людей, голод та тиранія стали чи не найважливішими та водночас жахливими уроками минулого, з яких суспільство зробило висновок, що життя людини є найбільшою цінністю сучасного світу.

Після Другої світової війни західноєвропейська спільнота розпочала свій шлях до демократії, де права людини стали основною підвалиною нового порядку. І сьогодні ми всі є свідками того, як інституції демократичного світу ретельно оберігають права людини, однією зі складових якої є право на здоров'я.

А чи задумувалися ви над власним правом на здоров'я? На що ви, як громадянин України, можете розраховувати, і що вам має гарантувати наша держава у питаннях підтримання високої якості життя? Я більше ніж впевнений у тому, що переважна більшість наших співгромадян навіть не знають, як саме мають лікувати їх у медичних закладах. Стаття 49 Конституції України, яка надає право безкоштовної медичної допомоги, не працює, і українці давно з тим змирилися.

Медична реформа мала б усе розставити на свої місця, та схоже, що ситуація тільки ускладнюється. Декілька місяців перед прийняттям пакету пацієнтських законів громаду активно інформували ЗМІ про те, якою буде медицина після реформи. Але в останній момент проекти законів стали обростати численними правками, які багато в чому просто знівелювали саму суть медичної реформи, запуск якої знову відкладено. Вкотре ризикуємо опинитися в ситуації, коли гора породить мишу, і гасла про зміни в країні, яких декларують наші можновладці, так і не втіляться в реальність.

За таких умов, коли державні мужі не можуть або не хочуть змінювати систему, суспільство просто зобов'язане реагувати. Лише активний тиск з боку громади (як пацієнтів, так і лікарів) дозволить досягти успіхів у нашій спільній боротьбі за здоров'я українців. Але спершу ми маємо розібратися у тому, за що ми власне боремося. То що таке право на здоров'я, і як воно має реалізуватися для вас?

Право на здоров'я: розбираємося з поняттям

У статуті Всесвітньої організації охорони здоров'я (1946 р.) чітко зазначено, що у якості основного права кожної людини є володіння найбільш досяжним рівнем фізичного та психічного здоров'я. Хочу зазначити, що це поняття має більш широкий зміст, аніж доступ людини до системи охорони здоров'я та будування нових лікарень. Право на здоров'я – це більш широке поняття, яке включає в себе різні фактори зі сфери життя людини, а саме:

- Адекватна медична допомога та заходи, направлені на профілактику та діагностику захворювань.

- Безпечна для здоров'я питна вода та дотримання санітарних норм.

- Безпечні для здоров'я продукти та нормальне харчування.

- Адекватні умови проживання людини.

- Сприятливі для життя умови зовнішнього середовища.

- Оптимальні умови праці, які не чинять шкоди здоров'ю людини.

- Доступ до інформації, пов'язаної зі здоров'ям.

- Гендерна рівність та відсутність дискримінації за будь якими ознаками.

У Загальній Декларації Прав Людини, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році, також згадується і здоров'я як вагома частина прав людини на задовільний рівень життя, а Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1973) прямо вказує на право кожного на "найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я".

Враховуючи вищезгадані тези, чи можемо ми стверджувати, що в Україні дотримується право на здоров'я? Питання риторичне... Майже по кожному зі згаданих факторів у нашій країні є суттєві недоліки. Так, українці у переважній більшості не можуть скористатися досягненнями сучасної медицини; якість питної води важко назвати задовільною, а рівень забрудненості зовнішнього середовища у багатьох населених пунктах перевищує норми. У той же час стаття 50 Конституції України говорить нам, що кожний з нас має право на безпечне для життя та здоров'я оточуюче середовище.

Яку систему охорони здоров'я ми маємо вимагати

Але давайте сфокусуємося на питаннях, що пов'язані безпосередньо із системою охорони здоров'я. Ми опинилися у ситуації, коли радянська система вже не діє, але і нічого нового ми так і не запропонували людям. Останні 26 років незалежності пройшли без істотних змін, яких так потребує суспільство.

Право на охорону здоров'я означає, що медичні заклади та інші державні чи приватні об'єкти системи охорони здоров'я, а також послуги лікарів мають бути доступними, якісними та вчасними. Система охорони здоров'я у державі має бути вибудована таким чином, аби забезпечити дотримання базових стандартів прав людини, а саме:

- Універсальний доступ. Ця норма означає, що доступ до якісної медичної допомоги має бути універсальним та гарантованим для усіх громадян. Тобто охорона здоров'я має нести всеохоплюючий характер і бути доступною де і коли це потрібно людям.

- Наявність ключових елементів охорони здоров'я. Держава має забезпечити громадян належною інфраструктурою, медичними закладами (у потрібній кількості та належної якості), необхідними для лікування товарами (наприклад, ліки) та послугами.

- Повага та гідність. Медичні заклади та інші установи, до яких звертається пацієнт, мають з повагою ставитися до громадянина та забезпечувати його потреби в залежності від віку, культурної приналежності, статі, мови та інших особливостей. Працівники медичних установ мають ретельно притримуватися медичної етики та стояти на захисті конфіденційності.

- Якість. Усі види медичних послуг та товарів мають бути належної якості та відповідати прийнятим на часі стандартам, що мають наукове обґрунтування. Якісна медична послуга чи товар має бути безпечною – не шкодити здоров'ю людини; ефективною – будь-яка медична послуга чи товар мають базуватися на принципах доказової медицини; націленою на людину – відповідати індивідуальним потребам; своєчасною – з мінімальним часом очікування задля зниження шкоди; рівною для всіх – не відрізнятися в залежності від особливостей пацієнта, які не стосуються хвороби (гендер, соціальний статус, етнічна приналежність, тощо); інтегрованою – забезпечення медичними послугами протягом усього життя людини.

- Відсутність дискримінації. Це стосується не тільки медичних закладів, а й усіх інших сфер нашого життя. Людина не має бути дискримінована за будь-якими ознаками: віком, етнічного походження, раси, хвороби (наприклад, люди з ВІЛ, інваліди), сексуальної орієнтації, мови, релігії, соціального статусу, тощо.

- Прозорість. Важливо забезпечити кожного громадянина доступом до інформації про здоров'я. Організація охорони здоров'я громадян (зокрема, фінансування) має бути максимально прозорою та зрозумілою.

- Участь. Окремі громадяни та спільноти повинні мати можливість брати участь у прийнятті важливих рішень, що стосуються охорони здоров'я.

- Підзвітність. Державні установи та приватні компанії мають діяти за встановленими правилами та нести відповідальність за свою діяльність.

Про обов'язки держави

Для того, аби забезпечити українцям їх право на здоров'я, потрібно провести багато роботи, насамперед – змінити Конституцію, зокрема статтю 49, що гарантує безкоштовну медицину для громадян. Ми не можемо собі дозволити такої розкоші, а поки у нас не будуть до дрібниць прописані реальні правила взаємовідносин, нам важко буде зрушити з місця. "Безкоштовна" медицина і надалі буде прихистком для хабарників, через яких у прірві медичної корупції зникатимуть мільярди гривень. Ці кошти можна було б детінізувати, що принесло б чималу користь. Адже легальні гроші будуть вкладатися у розвиток медичної галузі: закупівлю нового обладнання, якісних ліків, підвищення кваліфікації лікарів та покращення умов праці, тощо.

Згідно положень Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, який був прийнятий у 1966 році (і Україна його ратифікувала), кожна держава, що є учасником Пакту зобов'язана в індивідуальному порядку та у порядку міжнародного співробітництва та допомоги у максимально можливих обсягах забезпечити заходи задля втілення прописаних норм, які дозволяють забезпечувати громадянину його право на здоров'я. Зобов'язання з боку держави можна розділити на три типи:

- Зобов'язання поважати - держава має утриматися від прямого чи опосередкованого втручання у право на здоров'я людини.

- Зобов'язання захищати – держава має попереджувати втручання третіх сторін у право на здоров'я людини (наприклад, держава має контролювати якість продуктів харчування, збут медичного обладнання та ліків, тощо).

- Зобов'язання здійснювати – держава має приймати відповідні правові, бюджетні, адміністративні та інші заходи задля повної реалізації права на здоров'я.

Одразу хочу зазначити, що ідеальної системи охорони здоров'я не існує. Майже в усіх країнах світу громадяни не задоволені національною охороною здоров'я. Так, іспанці будуть говорити про те, яка у них жахлива система охорони здоров'я, у той час, як її визнали однією з найкращих у Європі. Також ми маємо розуміти, що у багатьох розвинених країнах (в тому числі і в ЄС) з дотриманням основних положень права на здоров'я є певні проблеми. Але вони неспівмірні з тими викликами, які існують у нашій державі. Наприклад, у Німеччині не розуміють, чому на лікування тяжко хворих українців (яким можуть допомогти лише за кордоном) часто збирають кошти усі небайдужі, а людина вимушена витрачати дорогоцінний час, допоки не збереться потрібна сума коштів. У Німеччині такі проблеми давно вирішені, і лікування таких хворих здійснюється за рахунок коштів страхових компаній. Тож ні в якому разі суспільство не має стояти осторонь. Саме тому ми вирішили створити громадську організацію Платформа здоров'я, де нашим основним напрямком є робота над реалізацією норм, що гарантують громадянину його право на здоров'я.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.