Кому довіримо долю?

Жовтень приніс нові сюжети політичної реклами. Побачив непогані тізери невідомого кандидата:

В Києві їх, на перший погляд, немало – під 200 площин набереться. Перша здогадка скоро отримала своє точне підтвердження: Володимир Литвин теж вийшов на зовнішню рекламу! Загалом сюжети правильні, дуже якісні, і багатообіцяючі. У Юлії Тимошенко з'явився достойний конкурент в плані донесення месседжу до натовпу.

Втім, в 2006 році Литвин теж починав із хороших задумок, але зміна менеджерів в штабі призвела до різкої зміни комунікації. Будемо сподіватися, цього разу кандидат в президенти омине традиційні граблі.

Окрім того, виникає ситуація, коли поява 2 і більше однотипних меседжів перетворюється на "білий шум", і кандидатам приходиться вигадувати нові методи комунікації. За кордоном проблему вирішують агітацією "від дверей до дверей", у нас же чекаємо на "креативні рішення".

Так, для Юлії Тимошенко таким рішенням стало повторення успіху туристичних компаній цього літа. Зірки естради, які два місяці тому кликали нас в Туреччину, тепер майже з такими ж усмішками кличуть нас до себе в серце. Разом з усією Україною.

І нарешті вже згадувана реклама Анатолія Гриценка.



Досить песимістична, хоча й якісно зроблена, викликала в мене, як в потенційного виборця цього кандидата, тільки одне питання: Навіщо витрачати великі гроші на рекламу, якщо все одно не віриш в свою перемогу? Я, наприклад, свій голос даремно витрачати в цьому випадку не буду... Як би мене деякі дописувачі не переконували в оригінальності такого ходу, викликає він лише розчарування в адекватності співробітників штабу...

Трохи згодом, коли з'являться сюжети інших кандидатів, я традиційно пройдуся більш грунтовно і серйозно по них усіх.