31 січня 2024, 10:21

Як стати хорошим міністром

Якось моя подруга спитала мене, що б я змінив в міністерстві культури, якби став міністром. Я відповів, що тут не вкластися у два слова, що має бути комплексна історія, і тільки тоді зміни стануть не косметичними, а реальними. Роздумуючи далі, я зрозумів, що опис цих змін стосується не лише Мінкульту, але й більшості українських міністерств. І цей допис не про конкретну сферу чи галузь, а про те, як це взагалі – працювати у владі, маючи величезний вплив і, водночас, багато больових точок.

Отже, варто розпочати з того, що робота міністра – це страшенно невдячна робота. Тобі здається, що ти на вершині цілої галузі/сфери/кластеру і можеш швидко впливати на події та людей. Але в реальності тобі доводиться постійно відбиватися від задач, хотєлок та ходоков (ага, тих самих, з півночі). Ти раптом поринаєш в шалену кількість стратегій та планів заходів, які за десятиліття нависли на твоєму міністерстві (про забезпечення довголіття, про відповідність критеріям, про адаптацію до еволюції і т.д.); виявляєш, що закупівлі живуть своїм власним життям; що профільний парламентський комітет більше не підтримує тебе, а вимагає постійних звітів; що треба принижуватися, захищаючи бюджет на наступний рік; що постійно десь в твоїх установах знаходиться перевірка Рахункової чи ДАСУ, і фінансисти щодня вимагають очної зустрічі, щоб обговорити чергову претензію.

Відповідати треба не тільки за свої дії, але й за дії всіх тих, хто працював до тебе. Це як керувати ОСББ – всі борги, всі зламані несучі стіни, неправильно прокладені труби – раптом стають твоєю проблемою.

Паралельно ти маєш готуватися до засідань уряду, планувати міжнародні зустрічі, маєш безліч звернень і запитів, а ще ж ходити на ефіри та, в ідеалі, вести свої соціальні мережі. Як мінімум, надиктовувати прес-секретарю свої думки. Більшість цих задач могли б робити твої заступники, але вони бояться брати на себе відповідальність, тож треба всі дрібниці обговорювати з ними.

Крім того, якщо ти не маєш підтримки в Кабміні або тебе не надто шанує прем'єр-міністр (так буває досить часто), то найдрібніші питання щодо порядку денного вимагають постійної уваги. Треба весь час когось про щось просити, а потім перевіряти, чи правильно включили запитання в порядок денний, чи не переплутали слова або загубили ключовий пункт. Та й взагалі на засіданні уряду дзьобом щелкать не можна, це ключовий інструмент впливу міністра.

Тому мало який міністр може розслабитися і спокійно реалізовувати свою візію. Він чи вона постійно відволікаються на сторонні задачі. Я спілкувався з багатьма міністрами, які в рутині просто губили свої пріоритети і через це втрачали інтерес до роботи. Вони приїжджали о восьмій ранку на роботу, розпочинали нескінченні наради, і до вечора були вижаті, як лимон, але ні на крок не наближалися до реалізації тих ідей, з якими заходили на посаду. Тільки найбільш системні менеджери, зі своєю командою, з досвідом державного управління – могли вийти поступово на втілення тих чи інших рішень.

Але навіть для них це вимагало часу, роботи з усіма групами інтересів, постійного тиску на команду. Так, для того, щоб бренд UkraineNOW став елементом державної політики, треба було витратити півтора роки, і максимально були залучені міністр та прем'єр-міністр, тобто була підтримка на найвищому рівні. Значно складніші реформи можуть тягнутися роками, поки не почнуть приносити результат, і тут, звичайно, задача будь-якого міністра – знати про ці реформи і підтримувати їх, навіть якщо їх запустили попередники.

Взагалі історія з розділом політичних посад (міністри-заступники) і державної служби (держсекретар) не є якоюсь вигадкою, вона має під собою глибокий зміст, адже дозволяє оптимізувати процеси і зайнятися міністру власними цілями. А також забезпечити ось цю тяглість задач.

Основна робота міністра і заступників – це засідання уряду, комунікація з іншими органами влади (ОПУ, ВРУ тощо), публічна презентація. Основна робота державних службовців – щоб функції, які закріплені за міністерством, виконувалися. Можуть відбуватися непереборні конфлікти між політичною частиною і бюрократичною. І міністр і заступники часто не розуміють, як працює система, вимагають швидких дій, хочуть впроваджувати найкращі техніки чайка-менеджменту і т.д. і т.п. Ця проблема в нормальних умовах вирішується освітою, тімбілдінгом, поступовим навчанням. В умовах постійного кризового менеджменту ця проблема не вирішується ніяк, ну, ми бачимо це все останні роки.

Та є простий рецепт, який на старті допомагає позбавитися багатьох конфліктів. Це реальне розділення функцій формування політики і реалізації політики. Міністерство, в ідеалі, – це невеликий апарат, який вказує, якою має бути велика мета. А під міністерством – низка інституцій (агенцій), які мають ресурс для досягнення цієї мети. І все, що треба – підштовхувати ці агенції. Хай їхні керівники думають, як реалізувати хотєлки міністра, приймають ходоков і виконують плани заходів.

На жаль, попри декларування цього розділення, в більшості міністерств бачимо переобтяження непотрібними функціями. І приклад МКІП є показовий, адже в 2019-2020 було заплановано створення 7 агенцій, які б забрали на себе багато зайвого і дали б можливість міністерству зайнятися розвитком. Ця реформа повністю так і не відбулася, міністерство, маючи досить невеликий штат, продовжує займатися величезною кількістю питань. В його положенні зафіксовано 246 завдань, які має виконувати міністерство.

Тож, ставши міністром, почати треба з власного положення і створення\реорганізації інституцій. Зменшити кількість завдань (мінімум вдвічі), залишивши лише ті, що допомагають сформувати стратегію. Виділити окремо функцію управління майном, якого дуже багато і яке існує в своєму паралельному світі. Тут важливо! – оскільки всі ці питання виносяться на засідання уряду, без підтримки керівника уряду, реалізувати їх практично неможливо: пофіксити положення і створити нові ЦОВВки – це серйозний квест, який вимагає не просто наполегливості, але здорового нахабства.

Але зробивши це, ви, пане чи пані міністре, отримаєте можливість для реалізації власної візії. І тут уже все залежить від горизонту планування і внутрішніх бар'єрів. Наприклад, якщо говорити про сферу культури, то було б добре провести повний демонтаж підходів та цінностей. Те, що вже є популярним, що і так відоме широким масам – не потребує додаткової підтримки держави. Тут скоріше треба підтримувати громадський сектор, який розвиває ці популярні напрями.

Натомість все нове, все потенційно проривне – це ключовий інтерес держави. Якщо подивитися, куди іде основна частина культурних грантів Великобританії чи Франції – то побачимо, що це вулична культура, нові музичні стилі, креативні індустрії в частині нових технологій і т.д. До речі, так: роль міністерства культури – не створювати культуру чи управляти культурою, бо це навіть звучить абсурдно. Його роль – справедливою грантовою системою підтримувати ініціативи та проекти, які є частиною культурного простору. Ті проекти, які самі неспроможні піднятися, але за підтримки держави можуть стати чимось проривним.

Звичайно, є проблема загальної атмосфери в органах влади. Державні службовці дуже ревно ставляться до своїх напрацювань. Якщо їм доручено написати якусь концепцію – вони будуть її писати, переписувати і без кінця покращувати. На запитання – нащо писати, якщо ось поряд група громадських організацій вже все зробила, треба взяти і спільно доробити – звучить, що таке брати не можна, не дотримані норми і т.д. І ось тут задача політичного керівництва, міністра та заступників. Саме вони мають комунікувати із суспільством, брати найкраще, що є, і давати своїм підлеглим на опрацювання, і робити це максимально швидко, щоб не встигали опам'ятатися.

Практики інклюзивності – це третій важливий елемент успішної роботи міністра. Залучи максимум реальних радників та експертів, створи робочі групи, віддай їх своїм заступникам і контролюй часові рамки. В результаті, в міністерство буде заходити багато готових документів, які просто треба буде адаптувати і запускати на верифікацію гіпотез. Правильно, у свої ж агенції.

В результаті, міністерство перетворюється на хаб, який опрацьовує ідеї, що народжуються в суспільстві (тобто працює з запитами), а в міністра з'являється час на реалізацію власної стратегії. Всі таски роздані, контролі проставлені, і залишається ще кілька важливих питань.

Де взяти людей?

Де взяти гроші?

Як це все узгоджувати з політичним порядком денним?

І про це – в наступній частині)

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Як стати хорошим міністром

Якось моя подруга спитала мене, що б я змінив в міністерстві культури, якби став міністром. Я відповів, що тут не вкластися у два слова, що має бути комплексна історія, і тільки тоді зміни стануть не косметичними, а реальними...

Як вийти з трикутника Карпмана

В ці дні загострилася дискусія щодо "хороших росіян", категорій "свій – чужий", і за подачі Дмитра Золотухіна – рефлексії про замкнутість українців в трикутнику Карпмана (схема "жертва-рятівник-переслідувач")...

Апологія The Gaze Media

Скоро буде рік, як я допомагаю проекту The Gaze Media – як радник Мультимедійної платформи іномовлення. Хоча сам проект публічно існує лише чотири місяці, до цього була підготовча фаза, включно зі зйомками та написанням...

Як вижити в інформаційному хаосі

Пандемія коронавірусу виявила багато неусвідомлених раніше проблем людства, держав та індивідів. Так, чи не найбільш сильний вплив на наше майбутнє матиме інформаційний вплив на людей та їхню поведінку...

Стратегічні комунікації з широко заплющеними очима

Роль інформаційних технологій давно зросла в усіх аспектах нашого буремного життя. Особливо це стосується публічної політики. Неправильна комунікація реформ, недостатність інформації для споживачів, помилкове визначення стратегічних пріоритетів – і навіть хороші ініціативи ризикують потонути в хвилях критики...

Чи можливо виграти в інформаційній війні?

Існує коротка і неприємна відповідь на винесене зверху запитання. Неможливо. Так само, як неможливо забезпечити безпеку – затерте словосполучення багатьох офіційних документів, яке перестрибнуло до нас через паркан незалежності з країни абсурду і безглуздя...