Втеча від реальності
Чи можлива Facebook-революція в Україні? Очевидно, що з тими людьми, які намагаються очолити цей процес – неможлива. Чи треба мовчати, якщо хороші ініціативи явно профануються – мовчати тільки тому, що можуть приписати до "противсіхів"? Однозначно не треба.
Мене щиро дивують люди, які беруть західні грантові гроші та проектні лекала – і намагаються їх накласти на українські реалії, без урахування специфіки країни. Ініціативи прихильників Майкла Блумберга чи "Нового громадянина" чи сотень інших структур нагадують спробу поставити Windows 7 на комп'ютер Електроніка МС05-11.
Українське інтелектуальне середовище загалом сьогодні розколоте на два базових напрями: а) орієнтовані на колективні цінності; це переважно люди старшого віку, часто це академіки, артисти, художники. Це відтворення патріархальної моделі, коли держава піклується про громадянина. б) налаштовані на теорію громадянського суспільства, яка була створена для підкріплення суспільного договору в західних країнах.
Обидва напрями хибують на ідеалізм і відсутність глибокого аналізу вітчизняних реалій. Якщо перша група людей вариться у власному бульйоні і поступово відходить на задній план історії, то друга отримує активне фінансування від західних фондів і реалізує відповідні програми у здавалося б значних масштабах. Хоча реальний ефект від витрачених грошей (тільки в рамках програми "Єднаймося заради реформи" в українські НДО надійшло більше мільйона доларів; раніше я помилково написав про більшу суму, і тільки на "Центр UA"- "Новий громадянин" – тепер виправляюсь) для реального, а не теоретичного громадянського суспільства – нульовий.
Реальне громадянське суспільство справді існує паралельно з політичним, державним, і є базисом для нормального розвитку, і ніколи не вписується в конкретні рамки, воно міняється від держави до держави. Спроби реалізувати довгострокові схеми громадянських структур в стилі Пори чи Гміни – приречені на провал, поки вони не будуть враховувати етнопсихологічні особливості спільноти, де створюються.
Існує принципова різниця між сприйняттям світу українцем, росіянином, європейцем і американцем. Полягає вона в історичному базисі. Європа виросла на договорі, де обидві сторони виконували зобов'язання (сеньйор і феодал). Америка виросла на персональному здобутку, де кожен боровся сам за себе, і тому людина є первинною цінністю. Росія – це самовладдя всією землею, людьми, і т.д. Навіть бояри належали царю. Україна – це колективізм, хуторянство, коли невеликі громади (цехи) захищали власну незалежність, однак не претендували на загальнодержавне значення. Це не означає, що ми гірші, ми інші.
Помилково переносити схеми взаємовідносин між державою і громадянином з одної країни в іншу без урахування цих особливостей. Однак існує стійка група інтелектуалів, які вважають, що західні цінності мають бути перенесені до нас в уже готовому вигляді – без адаптації, без урахування нашого цивілізаційного рівня.
І от, наприклад, борці з тютюнопалінням борються з ним чисто по-американськи. Адже в США вже давно запущена соціальна кампанія, люди там знають, що курити погано. Тому вслід за американцями, українські громадські організації на гроші західних грантів займаються в основному нормативним полем (заборонами) і лобіюванням в елітному середовищі. А між тим проста людина як курила, так і курить. І я багато років кажу цим організаціям – давайте робити якісну і масову соціальну рекламу, створювати цінності, а не нові заборони. Однак в найкращому випадку отримую якісь невнятні сюжети.
Інший приклад – боротьба з цензурою, за громадянські права, яка зараз зосереджена в "Центр UA" або "Новому громадянині", структурах Олега Рибачука. Учасників цього процесу я дуже поважаю, і тому неодноразово пропонував створити дієві механізми реалізації своїх планів. Однак те, що робиться, може прекрасно вплинути на американських пенсіонерів – всі ці фуршети для журналістів, браслети на руки чи фотовиставки. А от в Україні чесні і професійні Сергій Лещенко чи Дмитро Гнап залишаться собою незалежно від існування структур Олега Рибачука. І водночас практично в будь-якому ЗМІ можна за гроші розмістити новину – знову ж таки незалежно від структур Олега Рибачука.
По суті, величезні американські гроші витрачаються впусту – чисто для звітів. Можна взяти будь-який з проектів і проаналізувати, чи був сенс у витратах сотень тисяч доларів на поставлені задачі. Так, ухвалено Закон про публічну інформацію. І що? Що про нього знають учасники громадянського суспільства – прості громадяни? Не читачі УП, а всі інші?
Ми маємо визнати, що досі існує грандіозний розрив між громадянським суспільством "експертів" і простими людьми. Громадські організації, що існують на гранти, не мають відповідного рівню авторитету і довіри. Якщо взяти бізнесові асоціації, які працюють в своєму конкретному полі, і порівняти – побачимо величезний розрив по результативності.
В діяльності подібних організацій багато піару, і дуже мало зиску для власне громадянського суспільства. Навряд чи дієвими є зустрічі із столичними журналістами на неформальні сніданки для спілкування про євроінтеграцію. Якщо провести банальне соцопитування, то виявиться, що навіть журналісти в регіонах не чули про ці заходи, не кажучи вже про простих громадян. Але ж саме з простими людьми мають працювати такі структури, для них маються створюватися альтернативні медійні площадки.
Однозначно, робиться корисна робота – особисто я намагався розмістити соціальну рекламу "Я наймаю президента". Але ж і я сказав організаторам, що цей сюжет "ні о чьом" – він абсолютно незрозумілий людям, він направлений винятково на еліту, і отже слугує лише знаряддям популяризації лідерів руху. Чи на це треба витрачати кошти? За мільйон доларів давно можна було побудувати мобільну структуру, що працювала в регіонах з людьми, а не в Києві з "тусовкою".
Сьогодні реальне громадянське суспільство потребує залучення широкого кола експертів, не тільки журналістів, але й екологів, істориків, психологів і т.д. цей рух потребує єдиної і зрозумілої ідеї. Не в стилі грантових декларацій, а близькою нашій психології. Чудово це виходить у ініціативах проти незаконних забудовників – там немає ніяких грантів, але є інтереси конкретних людей. Невже складно таке створити в глобальному масштабі?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
