Тест на здоровий глузд
Прочитав колонку Андрія Скіпальського "Тест на сміливість". Мені, як керівнику Асоціації зовнішньої реклами України, кілька разів (в тому числі на сторінках УП) довелося вести дискусію з паном Андрієм на тему обмеження реклами сигарет. Більше того, ми нормально спілкуємося на цю тему і неформально.
Сам я не курю і не люблю, коли курять біля мене. Більше того, як рекламіст навіть зараз я допомагаю знайти щити під кампанію проти куріння. Але те, що відбувається навколо закону N5164 (про додаткові заборони на рекламу тютюну) виходить за будь-які межі здорового глузду і правового поля України. А особисто в мене – і я постійно наголошую про це своїм опонентам – виникає відчуття, що мене намагаються надурити, коли прикриваються "здоров'ям нації". Або дітей. Мені просто згадуються підручники з маніпуляцій масовою свідомістю.
Після того, як закон було прийнято, в його тексті неочікувано з'явилася нова заборона – заборона на будь-яку інформацію в місцях продажу сигарет та на комерційну інформацію, якою виробники обмінюються із своїми торговими партнерами.
Позиція рекламного бізнесу щодо цього закону дуже проста. Її цілком чітко висловив мій колега, голова Всеукраїнської рекламної коаліції Максим Лазебник: "Рекламний бізнес не проти заборони прямої реклами тютюну. Тим більше, що її в Україні і так вже майже немає. Але є різниця між прямою рекламою і можливістю доносити споживачу інформацію про свій легально вироблений товар.
Наприклад, у нас заборонена реклама рецептурних препаратів. Але у фармацевтів є можливість збирати лікарів і представляти їм нові медикаменти. Сьогоднішній закон – це заборона будь-якого спілкування виробників сигарет із своїми торговельними партнерами і споживачами. Аж до того, що і цінники на сигаретах, як вид комунікації, мають бути заборонені".
Саме питання заборони інформації в місцях продажу є ключовим питанням цього закону. І насправді я впевнений, що пан Андрій сам чітко розуміє, що такої заборони депутати не підтримували.
Принаймні, колега пана Андрія, координатор Коаліції "За вільну від тютюнового диму Україну" Ганна Гопко це сформулювала ще п'ять місяців тому: "Нам не вдалося домогтися заборони на рекламу в пунктах продажу – мова йде про монітори біля каси в маркетах, про наліпки на кіосках" – заявила пані Ганна зокрема газеті "Сегодня" ще 23 листопада 2011 р. – відразу після прийняття закону в цілому.
Тарас Шевченко, юрист Коаліції, це теж підтвердив у своїй презентації під час круглого столу 23 лютого, організованого за підтримки Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) у співпраці з Регіональним центром "Життя". Тоді пан Шевченко визнав, що інформація в точках продажу, що залишилася в тексті Закону після його прийняття, є "основним недоліком" Закону.
Чому ж раптом через півроку ця тема виникає знову і знову?
Тому коли перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань свободи слова і інформації, народний депутат Олена Бондаренко говорить, що цей закон сфальсифіковано, я цілком вірю її словам.
Більше того, я чисто по-людськи розумію, наскільки вся ця ситуація неприємна Олені Анатоліївні. По-перше, вона один із авторів цього закону. І мабуть, це не дуже приємно, коли документ, під яким стоїть твій підпис, потім в тебе за спиною намагаються втиху переписати.
По-друге, саме пані Бондаренко активно працювала у складі спеціальної робочої групи над підготовкою тексту закону до ІІ читання. Куди, до речі, входили не тільки рекламісти і журналісти, але й представники громадських організацій. І в законопроекті, який було подано на ІІ читання (це можна перевірити на сайті Верховної Ради), цієї заборони на інформацію про сигарети в місцях продажу не було.
По-третє, при голосуванні закону у ІІ читанні і в цілому було допущено настільки відверті порушення, що і Регламентний комітет парламенту, і Головне юридичне управління рекомендували закон ще раз переголосувати. Врешті-решт і Литвин так аномально довго не підписував цей закон, бо він не знав, яка з кінцевих версій закону (версія профільного Комітету чи версія на той момент голови Комітету Андрія Шевченка) є автентичною.
Насправді, той варіант, який запропонувала робоча група – це можливість компромісу. Із збереженням чесності всіх сторін.
З одного боку, запроваджувалася заборона на рекламу сигарет на виставках. Згоден, ця заборона має право на існування, бо були випадки зловживання в цих сферах.
Частково обмежили рекламу в Інтернеті – теж питань немає.
Заборонили включення сигарет або процесу паління до інших видів реклами – правильно.
Заборонили рекламу у спеціалізованих виданнях – похвально!
Загалом учасники робочої групи чітко висловили і зафіксували в проекті закону ідею максимально обмежити непрямий маркетинг сигарет – що теж позитив.
Але з іншого боку, було чітко артикульовано позицію: інформація про товар має бути доступною для споживача. Адже споживач має право знати, що він легально купує, і чим одні сигарети відрізняються від інших.
Фактично цей компроміс і було прийнято в парламенті. Але раптом з'явилася "конструктивна позиція" йти напролом. І додати в закон те, чого там не було. Тому потрібний за своєю суттю закон було спотворено.
Причому спотворено непрофесійно – бо, наприклад, "нове" визначення "стимулювання споживання тютюнової продукції" сформульовано настільки кульгаво, що зараз під це визначення можна підвести і виробництво, і продаж сигарет. Можна і їх заборонити, але навряд чи депутати за це голосували.
Який висновки можна і варто робити з цієї ситуації?
Перше. Ті незначні види реклами сигарет, які залишилися, можна і варто обмежувати. Але це не можна робити настільки незграбно, як це було зроблено у випадку із законом N5164. Головна проблема цього закону в тому, що реалізувати його неможливо.
Друге. Іноді через компроміс можна добитися значно більшого прогресу, в тому числі в боротьбі з палінням, ніж граючись в "боротьбу добра зі злом". Закон N5164 – із заборонами реклами на спецвиставках і спецвиданнях, із обмеженням реклами сигарет в Інтернеті – вже давно міг діяти, якби не було влаштовано скандал. Тобто в даному випадку діти можуть трохи почекати?
Третє. Версія, яка подана Президенту, була прийнята із суттєвими порушеннями, що знижує її легітимність (що, повторюся. підтвердили і регламентний комітет парламенту, і Головне юридичне управління). Текст, поданий Президенту, не відповідає тексту, який був підтриманий парламентом (що підтвердили представники профільного Комітету ВР з питань свободи слова та інформації). Підозрюю, що цього вже цілком достатньо, аби Президент наклав вето на цей закон і відправив його до парламенту на доопрацювання. І кому буде від цього краще?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
