Сюрреалізм української політики
Можна багато сперечатися про політиків на свободі і політиків на волі; про справжніх і липових корупціонерів; про мораль, етику, нахабство і "панаєхалі". До багатьох аргументів особисто я готовий прислухатися. Однак в одному я завжди буду твердий – всі наші політики однакові, всі вони намагаються дорватися до "корита", і більшість з них позбавлена внутрішнього стержня, вродженої гордості. І нинішня "опозиція" в своїй більшості – нічим не краще за владу, яку вони критикують.
Чергове підтвердження сьогодні отримав, переглядаючи брифінг Інни Богословської. Повторюся, ми можемо багато сперечатися про роль Тимошенко і газової справи. Але сперечатися – це не означає затикати рота. Опонентів треба перегравати логікою, раціональними доводами. Тим більше, що я точно знаю, що значна кількість "крикунів" із парламенту прекрасно спілкуються з Інною Германівною. Просто робота зараз в наших депутатів така – перекричати один одного. І для опозиції це, судячи з усього, улюблене зайняття. Як тут не згадати слова своїх же бютівців, що, маючи тисячи прихильників, не змогли зібрати мітинг під судом. Зато перекричати опонента на брифінгу в парламенті – на це завжди готові.
Так за яку демократію боремося?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
