Третій в Києві не зайвий?
Піар – це мистецтво неочікуваного. Ще тиждень тому багато хто серйозно сумнівався в можливості Віталія Кличка перемогти на виборах мера Києва. Називалися різні альтернативні сценарії і кандидати – від Олега Ляшка (а що, аналог веселого лондонського мера Бориса Джонсона) і до Єгора Соболєва (як представника реального громадянського суспільства).
Варто було Кличку натякнути, що похід в депутатське крісло його приваблює більше – і одразу почалися завивання, що рідному місту настане повний апокаліпсис. Віталія тепер мало не на колінах вмовляють – залишайся з нами, не покидай напризволяще. А він, не презентувавши жодних ідей щодо розвитку столиці, без прозорої і амбітної команди, яка буде управляти великим містом – вже може по-барськи вирішувати, в яку сторону рухатися.
Кияни явно втратили відчуття реальності, і забули, що мер для міста – це не тільки гучне ім'я та якісна реклама. Це також ідеї щодо розвитку інфраструктури, щодо адаптації світових реалій, це команда професіоналів (а не політиків чи бізнесменів). А головне – це твердий намір щось змінювати.
Адже за багато років в столиці нічого не міняється, хіба що землі стає все менше. Один господарник змінює іншого, один чесний політик – іншого, але по факту отримуємо пляму з бетону, яка потроху розповзається по периметру. Ані чіткої культурної програми, ані економічних ініціатив – нічого.
Управляти столицею – складніше, ніж державою. Тут потрібні не тільки сильні політичні кроки, потрібне стратегічне бачення – яким буде місто через рік, два, три. Що любитимуть люди, якими пристроями вони будуть користуватися, на чому будуть їздити. Мер сучасного міста має не тільки вправно зводити дебет с кредитом і опозицію з владою; необхідно ще й заряджати людей енергією, а не тільки гектарами шарової землі.
Не варто концентруватися тільки на двох варіантах – якщо не Кличко, то Попов, і навпаки. До схожої дихотомії нас часто навмисно підводять для маніпулювання. Необхідно чекати на нових лідерів, які мають не тільки бажання до влади, але й бачення того, як цю владу можна ефективно використати. Потрібні лідери, які б припинили говорити красиві фрази про розвиток, самоповагу тощо, а звертали б увагу на проблеми, пропонували б кроки до їх вирішення. Можливо, навіть радикальні кроки.
Бажання Кличка йти в депутати, а не в мери, докорінно змінює розклади в Києві. На перший погляд це вкрай вигідно Попову. Проте не варто забувати, що київський виборець – по своєму сприйняттю опозиційний. Тобто більшість киян готові підтримати кого-завгодно, аби не представника влади. Парадокс в тому, що об'єднанню "Батьківщини" і "Фронту змін", яке наразі є найпопулярнішим в столиці, просто немає кого виставити. Минулого разу БЮТ виставив Турчинова, результат був очікуваний. І видається, нині в рядах КОД немає політика, який би не тільки був популярним, заряджав би людей своєю енергію, але й справді хотів управляти столицею. Адже мало брати участь у виборах – треба бажати перемоги.
Не можна забувати і про те, що в Києві найгірше діє адмінресурс і найскладніше здійснити фальсифікації. А підкупом кияни розбещені: візьмуть гроші і подарунки, а проголосують так, як їм заманеться. Від непередбачуваного київського виборця можна чекати все, що завгодно. Чи не пора саме в Києві відкинути псевдоборотьбу між "опозицією" і "владою" і серйозно розглянути третіх кандидатів – для яких перемога буде не захистом своїх чи чужих бізнес-інтересів, а реальною амбіцією. А де є амбіція – там є надія, що почнеться робота.
Точної дати виборів міського голови і переліку кандидатів на цю посаду ми досі не знаємо. Але так чи інакше це можуть бути одні з найцікавіших виборів в новітній українській історії.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
