Опозиція – це не привід опускати руки
Вже довгий час, спілкуючись з представниками опозиції, я помічаю їхню зневіру у власних силах. Багато хто боїться працювати у ворожому середовищі, дехто не вірить в можливість подолати адміністративний ресурс, комусь не вистачає ресурсів – як фінансових, так і медійних.
На мою думку, складати руки і відмовлятися від суті політики – виборчої боротьби – це є ескапізм і небажання працювати. А ще – ознака лінивості вітчизняних політиків, опозиційних в тому числі. Якщо в них немає зручного порше, доступу до прямого ефіру, десятка помічників і надійної фінансової подушки – значить, кінець всім сподіванням.
Особливо дивно таке чути від мажоритарників, для яких найголовніше – власна репутація та "польова робота". Вони роблять страшні очі, розказують про СБУ, телефонне право і заборону вішати зовнішню рекламу. Подібна маячня приводить мене у певний ступор, адже для роботи на окрузі головне не медійна складова, а персональна робота кандидата. На Заході вибори тільки так і виграються – кампанією "від дверей до дверей". Наші ж звикли як не гречкою, так брошурами завалити.
Зараз опозиція ніби зітхнула спокійно – вже запущено телевізійні ролики від КОД, невдовзі буде кампанія на щитах по всій Україні (так, її я теж проаналізую, і з позицій нейромаркетингу в т.ч.)). Тобто влада налаштована продемонструвати світу свою демократичність і централізовано не збирається обмежувати доступ до медіа. Звичайно, будуть проблеми на місцях, однак це будуть скоріше винятки. Отже, парламентські "бійці" можуть спати спокійно.
А в цей час відбуваються невеликі перемоги, які свідчать про прихід нової генерації політиків – не таких лінивих, не таких вальяжних, готових особисто спілкуватися з виборцем. Так, нещодавно мером міста Щорс на Чернігівщині став Роман Зуб, кандидат від Радикальної партії Ляшка. Цифри дуже промовисті: Зуб отримав 56% голосів, представник ПРУ – 22,35%, "об'єднаний опозиціонер" – 3,8%. І ні адмінресурс, ні гречка, ні відсутність медійних можливостей не можуть змінити ситуацію за подібних цифр – в жодній країні. Цей випадок мав би надихнути всіх опозиціонерів – менше плакатися і більше працювати з людьми.
Макс Вебер дуже давно написав, що політика – це є професія. І бути політиком означає викладатися на повну, відповідати вимогам професії. Коли ж вся робота зводиться до приїзду в село, пересаджування на дешевшу машину, півгодинного виступу на загальні теми і від'їзд до наступного села – тільки адмінресурс і стає в пригоді.
