Мільярдер як нанополіттехнологія
Чим тільки не балують виборців наші декілька тисяч мажоритарників-кандидатів. Той випускає морозиво із своїм фейсом, ця кличе на волейбольний чемпіонат свого імені, а цей влаштовує криваву різанину в найкращих традиціях китайських бойовиків.
З останніх проявів політтехнологічного креативу мене найбільше вразило використання в виборчій кампанії справжнього живого олігарха – прямо з конвеєру.
Так-так, випадково натрапив на відео про те, як аполітичний і аристократичний Віктор Пінчук відверто і кондово агітує за свого ставленика:
Відео варто перегляду, в тому числі для міжнародних спостерігачів, і для тих, хто стверджує, що в Україні відбуваються невідворотні позитивні зміни. Важко собі уявити, щоб Уільям Гейтс агітував в офісі своєї компанії за кандидата в сенатори, і при цьому розказував, що тільки підтримка правлячої Демократичної партії – єдиний шанс для його бізнесу.
Виступ Пінчука – чи не єдиний в Україні приклад, коли представник ТОП-10 українських багатіїв сам приходить агітувати за свого протеже. Інші лише вкладають в них гроші, віддаючи ведення кампанії у руки самих кандидатів. Адже всі вони "авторитетні та поважні люди" та мають одну ціль: представляти інтереси бізнесу свого шефа у парламенті.
Може це прояв нестандартного, сучасного та прогресивного підходу Пінчука, який так гарно працював у зовнішніх іміджевих проектах України?
Але чи не зіпсує такий підхід власне міжнародний імідж мецената та благодійника, який не дуже відповідає подібним агітаційним методам (навряд чи їх зрозуміє Елтон Джон)))
Виходить, в Україні навіть аполітичний меценат вимушений особисто підключатися в шароварну боротьбу за те, щоб в парламенті був підконтрольний кандидат? І бажано, не один.
І проблема не тільки в тому, що мільярдер змушений особисто братися за агітацію за свого кандидата, замість того, щоб реалізовувати глобальні стратегії мистецького чи промислового масштабу. Проблема в тому, що навіть освіченого мільярдера "розводять" власні консультанти – спотворюючи роль кандидата і його спілкування з людьми. Адже лобіювання своїх кандидатів, нехай навіть і водіїв – не найгірший елемент вітчизняної політики. Найгірше те, що їм не дають можливості проявити себе політиками. Ведуть, як ляльку за мотузочки, замість того, щоб вирощувати здібних, професійних політиків. Нехай навіть для цього прийдеться підключити "найголовнішого босса".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
