Бойові дельфіни української політики
Перше. Не треба бути політологом, щоб зрозуміти – основна думка виборців сьогодні – та хоч повбивайте там один одного. Ми можемо обурюватися рівню ненависті, насилля, аморальності, але така поведінка депутатів більшістю людей сприймається позитивно. Це дозволяє виправдовувати власні не-чесноти ("і ці люди забороняють нам колупатися в носі!"), а також виводить назовні 70-річний досвід нав'язаної класової ненависті. Погодьмося, навіть своїх улюблених депутатів виборці вважають зажерливими мільйонерами. Просто звикли, що влада має бути такою, тому й продовжують за них голосувати.
Загалом для країни це погано, адже переводить політичну дискусію з площини практичних реформ у царину демагогії. Я був би щасливий, якби подібні бійки точилися за законопроект щодо відміни ввізних мит на автомобілі, або за створення антикорупційного комітету. На жаль, боротьба іде за посади, ресурси і рейтинги – від яких ані простим людям, ані державі зиску не буде. Це не означає, що Свободі не треба битися чи блокувати трибуну – навпаки, добре, що хоч хтось перешкоджає приватизації державного апарату. Але це також означає, що поряд з бойовими дельфінами необхідно створювати інтелектуальний блок, який би асиметрично відповідав на зазіхання влади.
Умовно кажучи – нас відволікають питанням мови, необхідно битися за збереження української. Але паралельно варто реєструвати законопроекти про реприватизацію обленерго, про перевірку санітарних умов в портах і т.д. Відсутність економічних кастетів в руках опозиціонерів перетворює їх на простих боксерів, якими можуть крутити власні ж промоутери.
Друге. Найбільше з такої ситуації виграють комуністи. Саме для них радикалізація настроїв приносить найбільший зиск – в силу етнопсихологічних якостей нашого населення – читай знову: нав'язування відповідної ідеології впродовж 70 років. Для комуністів зачаїтися зараз, але вдало використовувати картинки, як одні буржуї б'ють інших – найефективніший піар. Мінімум візуальних засобів – і ще 4-5% зверху можна добрати на будь-яких перевиборах.
Збільшення рейтингу "Свободи" тільки через бойове мистецтво – це омана. На цих виборах "Свобода" акумулювала чи не максимум свого електорату, додаткові проценти надійдуть від розчарованих щодо опозиційних колег, але не в надто великому обсязі – не більше 1-2%, адже силові методи мають обмежене коло прихильників, як, в принципі, і в лівих партій. Просто в лівих база все ще більше – в силу демографічних обставин.
Тому подібна діяльність однозначно принесе Свободі стабільність набутого електорату, однак для розширення бази необхідно вносити асиметричні риси – ту саму інтелектуальну складову. Треба показувати себе не тільки бійцями, але й законодавцями.
Третє. Аж ніяк не критика "Свободи", але тільки намагання донести до їхніх лідерів важливу думку. Історія вчить, що концентрація на бойових мистецтвах не приносить бажаного результату – дуже швидко знайдеться майстер політичного айкідо, який направить енергію супротивника в потрібне русло. Всі успішні бойові акції – чи Гарібальді, чи більшовиків, чи Кастро – ґрунтувалися на паралельній дипломатичній, типово політичній діяльності. Якщо не хочете здавати своїх позицій – тоді, як мінімум, вносьте в лави опонентів невпевненість і розчарування.
Це може звучати бридко і неприйнятно для прихильників Свободи, але поряд з демонстрацією м'язів необхідно нарощувати політичний потенціал. Спиляти паркан – це дуже добре, для набутого електорату це найкраща демонстрація обіцянок партії. Але для успіху необхідні також інші кроки. Наприклад – переманювання "тушок" з ПРУ. Такий хід був би набагато більшою перемогою, ніж бійка у трибуни, це удар по тилах, потужний і переможний.
Сьогодні спрогнозувати ситуацію не так вже й складно. Концентрація тільки на бойових діях приносить втому, партія влади буде шукати слабкі ланки доти, поки не знайде. Тому бити треба на випередження, формуючи порядок денний. Зареєструвати не один законопроект про обрання спікера, а двадцять. Ударити не тільки по воротах парламенту, але й по ключових бізнесах представників влади. Мітинги у воріт заводів, що належать опонентам, – в конституційних рамках, звичайно, – принесуть не гірший результат, ніж розбитий ніс.
Якщо опозиція прагне досягнути успіху, то варто діяти не лише локально. Новий час вимагає нових заходів.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
