14 травня 2013, 17:50

Про ідеологічні мутації

Вчора російський "Комерсант" надрукував досить цікаве інтерв'ю з доктором політичних наук Емілем Паіним – "Сильные страхом".

Професор Вищої школи економіки розказав про нещодавнє факторне дослідження настроїв росіян та спрогнозував, куди може рухатися суспільство з урахуванням цих тенденцій. В Україні політичні сили жаліють грошей на такі дослідження, а даремно – вони дають більше фактів та користі, ніж обливання гряззю на ток-шоу чи в блогах.

Втім, ситуацію в Росії можна екстраполювати і на Україну. Читати інтерв'ю варто повністю, але ось досить важливі уривки:

"Не исключено, что претендентами на первое место окажутся совершенно новые силы – идеологические мутанты, возникшие из сочетания ксенофобного национализма и левого социального популизма. Их появление вызвано запросом снизу. Наше исследование показало, что единственная идея, общая для массовой аудитории каждой из четырех групп, - это ксенофобия. Исламофобия, кавказофобия, мигрантофобия распространены даже среди либералов, а в других течениях они еще сильнее.

Растет популярность также идеи социальной справедливости. Согласно последним соцопросам, россияне все большее значение придают условиям жизни, комфорту и защищенности – по сравнению с тем же увеличением зарплаты. А власти, конечно, гораздо легче прибавить зарплату и индексировать пенсии, чем разбираться с ЖКХ.

Назревает недовольство. Подстраиваясь под эту реальную повестку дня, националисты и левые мутируют. Самые активные ячейки слева и справа подхватывают лозунги друг друга, сливаясь в своеобразный национал-социализм российского разлива.

Эпоха безвременья уходит. Это еще не очень заметно – как наступление утра зимой: пять часов утра в декабре мало отличаются от трех часов ночи, однако язык все-таки говорит нам, что одно – утро, а другое – ночь. И вот сейчас по ряду признаков уже можно угадывать приближение хмурого утра.

Фундаментом безвременья была политическая стабильность, пусть и застойная. В таких условиях большинство идеологических группировок оставались пассивными и могли позволить себе абстрактно размышлять на тему, а нужны ли нам программы действий. Но это была шаткая конструкция, и стоило какой-то из ее частей проявить активность, как равновесие нарушилось. После серии митингов в декабре – мае прошлого года включилась власть. Ее новую стратегию Владислав Сурков назвал "долгожданной жесткостью", а политическая оппозиция (практически всех ее оттенков) – репрессиями. Так или иначе, возникает цепная реакция – действие рождает противодействие. То, что Сурков назвал "однозначной победой" власти, может быть всего лишь естественным запаздыванием ответа оппозиционных сил на действия властей. В начале прошлого века этот ответ растянулся на 12 лет (между 1905 и 1917 годом), сегодня сроки способны сжиматься, а варианты "отдачи" – быть еще более непредсказуемыми.

Оппозицию буквально провоцируют к росту напряжения: в 2010 году, когда футбольные фанаты вышли на Манежную площадь, Путин с ними встретился. Через год, после целой серии многократно больших по численности митингов, власть отказалась от диалога. Оппозиция, дескать, не конструктивная. Действительно, куда ей до футбольных фанатов. Но ведь и провластные силы не получили успокоения. Напротив, именно они стали основными потребителями потока антизападной истерии. Мобилизовать с ее помощью население нельзя, не получается, а вот страхи и фобии возрастают, а это плохая опора для стабильности. К тому же все это происходит в условиях экономического спада. За период 2012 года динамика ВВП снизилась в России примерно в четыре раза. Приток иностранных инвестиций в экономику России уменьшился и, по прогнозам, в 2013 году еще уменьшится. Правительство РФ выдвинуло задачу улучшения инвестиционного климата. Но стратегия "долгожданной жесткости" вряд ли будет способствовать этому. Вся система сдержек и противовесов, обеспечивавшая состояние застойной стабильности, деформируется. Нас ждет интересное будущее.

История в таких ситуациях, как сегодняшняя российская, предлагала два варианта сплочения граждан на общей платформе. Либо испанский сценарий – пакт Монклоа: когда разные группы объединились в неприятии режима Франко и выработали "дорожную карту" демократического транзита; либо сценарий эволюции Веймарской республики – от авторитаризма к диктатуре. Во втором случае, как мы помним, объединение происходило не за счет диалога и учета мнений оппонентов, а за счет устранения и выдавливания всех, кто не подписывался под общей программой. Я не говорю, что в России невозможен первый сценарий. Однако опасность второго налицо: он гораздо проще и, если ничего не предпринимать, в силу исторической инерции может осуществиться именно он".

В Україні, по суті, відбуваються аналогічні процеси. Це і поява ідологічних мутантів – наприклад, "Свободи", яка в своїй програмі захищає відверто лівацькі тези, та концентрується на популярних заходах типу побиття гей-параду, замість розробки консервативних економічних стратегій. Не відстають і комуністи, що примудряються поєднувати марксизм із капіталізмом.

Це і ігнорування владою опозиції, або ж створення важелів впливу на реєстрову опозицію. Однак відсутність повноцінного діалогу лише збільшуватиме ризик некерованих сценаріїв, адже контроль за деякими лідерами протестного руху не означає контролю за протестними настроями.

На відміну від Росії, Україна більше схильна до першого варіанту розрядки – і вже сьогодні молоді лідери мають орієнтуватися саме на такий розвиток подій: домовленості та "дорожня карта" виключатимуть політиків та політичні процеси 2000х років, потреба існує в нових підходах та методах.

І наостанок – ми прочитали прогноз для нашого найближчого сусіда. Прогноз адекватний та ґрунтовний. Коли ми говоримо про стратегію розвитку власної країни, то мусимо включати в неї розуміння процесів, які відбудуться в Росії в найближчі 10 років. Непростих, небезпечних для України процесів, щодо яких варто вже починати важелі протидії та асиметричних відповідей.

Чому деградували українські санкції?

Санкції є не менш важливим інструментом війни, ніж бойові дії. Вони допомагають скорочувати потік військових технологій або технологій подвійного призначення до російського військово-промислового комплексу та зменшувати доходи країни агресора – російської федерації...

Як стати хорошим міністром

Якось моя подруга спитала мене, що б я змінив в міністерстві культури, якби став міністром. Я відповів, що тут не вкластися у два слова, що має бути комплексна історія, і тільки тоді зміни стануть не косметичними, а реальними...

Як вийти з трикутника Карпмана

В ці дні загострилася дискусія щодо "хороших росіян", категорій "свій – чужий", і за подачі Дмитра Золотухіна – рефлексії про замкнутість українців в трикутнику Карпмана (схема "жертва-рятівник-переслідувач")...

Апологія The Gaze Media

Скоро буде рік, як я допомагаю проекту The Gaze Media – як радник Мультимедійної платформи іномовлення. Хоча сам проект публічно існує лише чотири місяці, до цього була підготовча фаза, включно зі зйомками та написанням...

Як вижити в інформаційному хаосі

Пандемія коронавірусу виявила багато неусвідомлених раніше проблем людства, держав та індивідів. Так, чи не найбільш сильний вплив на наше майбутнє матиме інформаційний вплив на людей та їхню поведінку...

Стратегічні комунікації з широко заплющеними очима

Роль інформаційних технологій давно зросла в усіх аспектах нашого буремного життя. Особливо це стосується публічної політики. Неправильна комунікація реформ, недостатність інформації для споживачів, помилкове визначення стратегічних пріоритетів – і навіть хороші ініціативи ризикують потонути в хвилях критики...