Ground zero
Почну з теорії. Є три базові показники, які сприяють розвитку будь-якої системи, і водночас перешкоджають її деградації. Це – прозорість, ефективність і відповідальність.
Політичний проект (лідер, партія) може належати до будь-якої ідеології, будь-якого спрямування, але якщо в основі лежать ці три фактори – в рамках свого середовища він буде успішним. Це правило діє як для анархістів, так і для неонацистів.
Прозорість або відкритість. Всі рішення і задачі є публічними, до їхньої розробки залучаються відповідні експерти (якщо тематика проекту є обмеженою, наприклад, клерикалізм, то мова іде невелике коло експертів – однак це в будь-якому разі проголошується). Такий підхід реалізується на всіх рівнях. Якщо рішення стосується внутрішньої роботи проекту, то воно доноситься до всіх учасників в рівній мірі. Якщо рішення є публічним, то його логіка та задачі завжди є результатом внутрішнього обговорення.
Ефективність. Це означає, що політична партія чи лідер відкидають рішення та ідеї, які не можуть принести конкретні результати. Піар на гучних темах можливий, але він має підкріплюватися конкретними цілями. Ентропія в політиці, втрата енергії – це головна причина втрати рейтингів. Всі знають історію про хлопчика, який кричав "Вовки!", але мало хто переносить її на реальне життя.
Якщо немає чітких критеріїв для визначення ефективності тих чи інших дій – вони мають відкидатися, як неактуальні та зайві. Виходити на вулицю просто, щоб покричати, – це шлях до падіння рейтингів, а не зростання. Завжди має ставитися конкретна задача.
Відповідальність. Політичний проект, в якому чітко визначено, хто і за що відповідає, і який бере на себе певні зобов'язання – це успішний проект. Це також означає чітку структурованість роботи: створюються робочі групи, визначаються періоди для втілення проектів і т.д. Це означає звітність і одночасно колегіальність.
Всі три фактори спрацьовують системно, відсутність хоча б одного зводить зрештою нанівець будь-які зусилля. Всі три фактори однаково добре працюють і для демократії, і для авторитаризму, просто різниться коло осіб, допущених до ухвалення рішень. Диктатор, який буде нехтувати ефективністю власних рішень та не буде пояснювати їх своєму близькому оточенню (навіть якщо це просто елітний військовий підрозділ) – ризикує недовго пробути диктатором.
Саме про ці три елементи вчора написав Денис Богуш, сформулювавши запитання, які опозиція має задати собі. Суть цих запитань зводиться до необхідності публічно ухвалювати ті рішення, які даватимуть чіткий результат, і за які будуть відповідати конкретні люди.
В українському політикумі чомусь панує думка, що можна знехтувати основами організаційного менеджменту і сконцентруватися на піарі та харизмі. Однак в умовах політичної конкуренції та існування досить притомних суперників приходиться раз у раз обпікатися.
Неконтрольовані ситуації виникають постійно, і чим менший рівень підготовки до них з позиції доцільності, тим гірший буде результат для політичних акторів. Невеликий, але промовистий приклад із Черкас, де зараз триває судова війна між прихильниками та противниками мера Сергія Одарича. Цікавою є навіть не сама ситуація, а те, як поводяться себе різні сторони.
Так, для відставки Одарича об'єдналися досить протилежні політичні сили: Батьківщина, Удар, КПУ і ПРУ. І сьогодні вже стало очевидним, що для одних із союзників рішення про відставку Одарича було вкрай ефективним і відповідальним. Так званий в.о. міського голови комуніст Віктор Білоусов вже озвучив необхідність відновлення пам'ятника Леніну, адже "є рішення суду".
Для інших учасників "заколоту" така позиція виявилася сюрпризом – і "Удар" був навіть вимушений оприлюднити заяву, що буде протистояти відновленню пам'ятника. Очевидно, так сталося через те, що всі первісні рішення щодо об'єднання проти Одарича були далекими від політичної прозорості і ефективності. Дрібниця, звичайно, але з таких дрібниць поступово формується імідж і, зокрема, опозиції, що в подальшому буде впливати на розвиток подій.
Звернімося до глобальної задачі 18 травня. Головне завдання для опозиції сьогодні – це провести масовий, гучний і мирний мітинг. Але мета цих мітингів – не в кількісних показниках, не в потенційних 100 тисячах прихильників. Мета не в кількості новинних сюжетів, не в згадках на шпальтах газет. Таку мету можуть собі ставити співробітники піар-відділів, технологи, але партії та політики мають ставити перед собою задачі іншого характеру і сили.
Так, всі ми чекаємо 18 травня головного – визначення принципів подальшої роботи: які є цілі, як ці цілі було обрано, що вони дадуть в перспективі, і хто буде відповідати за реалізацію цих цілей. Якщо замість гучних заяв про згортання демократії, про корупцію та волю арештантам – прозвучать імена майбутніх міністрів, будуть озвучені найважливіші проекти, будуть озвучені принципи для співпраці з іншими партіями чи силами – тоді акція "Вставай, Україно" пройде недаремно.
Відкритість, ефективність та відповідальність – цього сьогодні немає ані у влади, ані в опозиції. Однак саме опозиції простіше змінити правила гри і розпочати політичний діалог. Не з владою – він буде провальним апріорі.
Розпочніть політичний діалог із суспільством.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
