Якісний менеджмент – дороге задоволення для України
Уявімо, що Україна – це величезний склад з ресурсами різної якості і складу. На полицях стоять як фізичні активи (земля, промислове виробництво, інфраструктура), так і продукти нематеріального характеру, інтелектуальна власність. Все це потребує догляду, контролю, розвитку. По суті, з цього і складається навколишній світ, а держава є лише організуючим началом. Як і, наприклад, транснаціональна корпорація.
Ми часто нарікаємо на низьку якість українського – в першу чергу, в матеріальному сенсі. Хоча навіть національна ідея в нас – слабенька і недорозвинена. Так, ніби якщо ми придумаємо супер-геніальну національну ідею, яка прийдеться до душі більшості українців – станеться диво. Або якщо раптом оберемо некорупційний парламент – раптово настане щастя. Це все примітивні метафори, але вони чітко вказують на той інтелектуальний базис, яким сьогодні керуються українські еліти різних рівнів. Від інтелектуалів до політиків.
Прості та популярні рішення домінують над системною і глибокою оцінкою реальних задач. Асоціація з ЄС, з Митним союзом, панування української мови, підтримка національного виробника і т.д. і т.п. – це все лише спорадичні рухи, які самі по собі позбавлені сенсу. Якщо не міняти глибинної суті речей, а точніше – не шукати найбільш ефективні методи змін – нічого не зміниться. Це той випадок, коли необхідно знайти точку опори, і тоді можна підняти планету. Точка опори – це ті первинні суспільні механізми, які піддаються системним змінами, і які здатні надалі вплинути на все суспільство та державу.
Якщо вдуматися, проблема не в якості українських активів і продуктів, не в конкуренції з якіснішими світовими ресурсами чи ідеями. Проблема – в управлінні та логістиці цими ресурсами, тобто в людському факторі, в якості самих управлінців – тобто в якості еліт різних рівнів. Від інтелектуалів до політиків.
Успішні країни та компанії – це насамперед успішні люди. І не просто успішні, а люди, які на основі тих чи інших цінностей, надихають інших людей, а також встановлюють стандарти розвитку в усіх сферах.
Ефективний менеджмент – це насамперед менеджмент, який має цінності, має волю, і має мету. Весь світовий досвід показує, що базис для такого менеджменту знаходиться в освіті, причому не так освіті, як отриманні знання, як освіті, яка встановлює стандарти та формує світогляд. Освіті, яка надихає.
На моє глибоке переконання, базова, низова проблема України знаходиться у відсутності освіти як світогляду. Це стосується як шкільного життя, де освіта перетворилася на рутинний процес зазубрювання непотрібних знань. Це стосується і цехових стандартів – формування шкіл, передачі досвіду і цінностей: феномен учнівства у нас відсутній, молодь одразу прагне керувати, старт-апити, а доросле покоління вгризається у вже набуте.
Більше того, те, чому зараз вчать в школі – набиваючи голову непотрібним знанням, тільки викликає відразу до розвитку. В першому класі учні вивчають, що таке промінь, відрізок, множина, зазубрюють безсенсові словосполучення, замість того, щоб вчитися бажанню розвиватися. Університети, всі без винятку – вчать чудовій навичці цитування. Цитування, а не творіння.
Найпрофесійніший менеджмент українських компаній – це або люди зі старою системною освітою, або молоді люди, яких виправила закордонна освіта, або люди, яких вчилися на власних помилках. Взяти топ-10 українських компаній – і ми не побачимо вітчизняної школи менеджменту. Однак завдяки "невидимій руці ринку" вона починає формуватися.
Декілька тижнів тому Олександр Ткаченко з "плюсів" оголосив про створення професійної медійної школи. На "Інтері" вже давно існує школа журналістики. СКМ спеціально навчає свій менеджмент, віддаючи перевагу закордонній освіті. Для цієї групи купівля "Укртелекому" означає одне – необхідно виганяти старе керівництво і ставити нових людей, які мають не тільки вміння, але й світогляд та цінності. І лише тоді колишня держкомпанія отримає друге життя. Не актив, а люди створюють результат.
Інші корпорації (від шоколадних до аграрних) теж створюють цехові університети, в яких кують кадри. На жаль, всі ці структури поки що грають роль трансляторів знання, але не цінностей. Нехай навіть це будуть цінності ділового світу, агресивні та готові до атаки – однак, можливо, саме така молодь потрібна сьогодні Україні.
І тільки держава ігнорує освіту як світогляд. Намагається говорити про дешеві цін на газ, про пільги, про інновації, транспортні коридори. Політики не розуміють, що насамперед необхідно виховати покоління, яке буде управляти цими проектами та процесами, управляти ефективно і креативно (з урахуванням специфіки регіону). Без такого покоління Україну чекає поразка.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
