Клубна модель спорту: час робити вибір
Спорт починається не з державних програм чи міністерських наказів. Він починається з людей. З тих, хто просто любить бігати, плавати, кататися на ковзанах чи тренувати інших. Хто отримує задоволення від руху, змагання, розвитку. І цілком природно, що такі люди об'єднуються самі. Без вказівок, планів чи дозволів. Бо разом простіше: ділити оренду залу, обмінюватися досвідом, допомагати один одному. Саме так і народжується спортивний клуб.
Щоб змотивувати пройти цей шлях, давайте розглянемо не загальновідомі приклади, на кшталт іспанської "Барселони" чи німецької "Баварії", а досвід шведського "Гаммарбю" (швед. Hammarby). Цей клуб був створений ще у 1889 році та є неприбутковим спортивним об'єднанням. Іншими словами, це аналог українського "громадського об'єднання". Він налічує понад 17 тисяч членів і об'єднує під своєю клубною емблемою понад 15 видів спорту: футбол (чоловічий і жіночий), хокей, гандбол, флорбол, легка атлетика, ковзанярський спорт та ін.
Клубна структура складається з "парасолькової" організації, яка дослівно перекладається як "Асоціація альянсу Гаммарбю". Її ключова роль – координація всіх видів спорту, які до неї входять. При цьому, кожен клуб зі свого виду спорту є самостійною неприбутковою організацією зі своїми стаутом, членами, правлінням і бюджетом.
Наприклад, для професійного футболу діє окрема компанія, в якій 51% акцій належить громадській асоціації, а 49% – комерційному партнеру. Тобто, попри значний вплив спонсора контроль залишається за членами клубу. За показником середньої відвідуваності домашніх матчів (28 тисяч глядачів), клуб є одним з лідерів Скандинавії.
ФК "Гаммарбю" є прибутковим: за підсумками 2024 року цей показник склав близько 3,5 мільйонів євро. Джерела доходу складаються зі спонсорства (40%), продажу квитків та абонементів (25%), телеправ (20%), мерчандайзингу (10%) та іншого (5%). І таких прикладів як "Гаммарбю" в ЄС чимало.
Для початку нічого, окрім бажання і захоплення конкретним видом спорту, не потрібно. Якщо є хоча б двоє людей, які люблять біг чи плавання і живуть поруч, вони вже мають основу для створення клубу. Самоорганізованого, автономного, добровільного. І головне – реально діючого.
Спортивний клуб – не державна установа чи інституція, а перш за все, спільнота однодумців, створена ентузіастами. Історично в Європі саме клуби були першою ланкою спортивного руху. Коли таких клубів ставало кілька, вони починали домовлятися про правила, змагання, календарі змагань. Так з'явилися федерації. А коли федерації різних країн почали об'єднуватися, то народилися міжнародні федерації.
Принципи клубної системи – це принципи свободи. Клуби створюються знизу догори, участь в них є добровільною. В демократичних суспільствах держава лише формалізує те, що вже склалося природним шляхом. Вона не диктує, як і де людям займатися улюбленим видом спорту, тренуватися. Вона просто визнає: ось ці процеси правильні, і ми підтримаємо їх законом, фінансуванням, інфраструктурою. Це і є здорова логіка взаємодії держави і громадян.
Більшість спортивних клубів у світі – неприбуткові громадські організації. Вони існують заради спорту, а не отримання доходу. Це означає, що всі кошти, які клуб заробляє, йдуть не у кишені засновників, а скеровуються на розвиток, закупівлю інвентаря, підвищення кваліфікації тренерів. У Великій Британії, наприклад, найпростіша форма – Unincorporated association. Це неформальне об'єднання людей (як правило, на добровільних засадах) для спільної діяльності – без реєстрації юридичної особи. Інакше кажучи, це просто група осіб, які домовились діяти разом за певними правилами (статутом або усною домовленістю), але не реєстрували окрему юридичну структуру – компанію, громадську організацію чи фонд.
Такі клуби можуть бути зовсім маленькими: на кілька десятків людей. Але їх багато, і саме вони формують величезну спортивну культуру.
В Україні ж навіть невеликий гурток ентузіастів часто зіштовхується з бюрократичним бар'єром: складна реєстрація ГО, звітність, відсутність стимулів. В підсумку, тисячі людей фактично вже живуть за клубним принципом, але не мають визнання держави.
Теоретично фізична культура та спорт можуть розвиватися без участі держави. Практично – держава все одно має інтерес. Адже здорове суспільство, престиж від перемог на міжнародних аренах, активна рухова активність як дітей, так і людей похилого віку – це теж державна політика.
У більшості європейських країн саме держава створює механізми стимулювання клубів: як фінансові, так і нефінансові. Наприклад, у тій-таки Великій Британії з 2002 року діє Clubmark – це національна система акредитації спортивних клубів, яку створила державна установа Sport England. Її головна мета – підтвердити, що спортивний клуб працює якісно, безпечно та професійно, особливо коли йдеться про дітей і молодь.
Серед переваг, які отримує спортивний клуб після акредитації Clubmark, це офіційне визнання як надійного й безпечного клубу, доступ до державних грантів та фінансування; перевага при оренді або використанні спортивних об'єктів, довіра батьків і громад, можливість залучати більше членів і партнерів.
В Україні клубна система тільки зароджується. Бо наша спортивна сфера досі значною мірою базується на залишках радянської моделі, де спорт фінансувався виключно державою, а спортивні клуби існували при відомствах, підприємствах чи навчальних закладах. З закриттям заводу чи рішенням його керівництва припинити фінансування такого клубу, тренери і спортсмени розходилися хто куди. Бо не було власних джерел доходів, професійного менеджменту та ефективної взаємодії з громадою.
Тому перехід в Україні до клубної системи спорту – це питання найближчого майбутнього. Міністерством молоді та спорту України розробляється законопроєкт "Про спорт", в основі концепції якого – саме впровадження і подальший розвиток клубної системи. Ми можемо пройти цей шлях, на який інші витратили століття, набагато швидше, використовуючи їхній досвід і уникаючи старих помилок.
Головне: європейська клубна система створює економіку спорту, а не утриманську модель. Український спорт зможе повноцінно розвиватися лише тоді, коли ми перестанемо чекати, що його "врятує держава", і почнемо розвивати клуби як автономні центри життя, здоровʼя, розвитку та спільної відповідальності.
"Стаття підготовлена в межах проєкту "Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії"
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
