Віденський вальс, віденський штрудель і віденські тюрми

Свого часу, з авторськими благодійними концертами, я відвідала всі українські жіночі тюрми і підліткові колонії. Бачила в тюрмах різне – від зовсім беззубих ротів і ніг, що густо вкриті гнійними язвами до шикарних швейних цехів і безкінечних поличок з консерваціями на зиму...

За останні двісті років, у моїй родині не сиділи тільки два останні покоління – так склалося, що у всіх решті поколіннях були політв'язні.

Мій прадід, Президент Академії Наук УРСР Олександр Богомолець народився в Лук'янівській в'язниці. Моїй прапрабабусі народоволці Софії Богомолець за те, що боролася, щоб земля належала простим людям, а не феодалам – тодішнім олігархам, був оголошений смертний вирок, який замінили на пожиттєве ув'язнення. У 36 років вона померла в таборі на Нижній Карі від туберкульозу. За захист ідей українського народу сиділи ще чимало Богомольців, двоє – батько і дочка з фальсифікованими діагнозами були у 1937 закатовані в Павлівській психіатричній лікарні.

Тому для мене відношення до українських тюрем дуже особисте. Після Революції Гідності у нас з'явився шанс зробити правосуддя справедливим, а тюрми – такими, що будуть не озлоблювати людей, а навпаки, демонструвати їм силу правди і держави, що на практиці означає ресоціалізувати. Адже нам з ними дихати одним українським повітрям, ходити по одним вулицям, жити в одній країні. Людина, яка оступилась має бути покарана, але не можна у неї забирати шанс на виправлення та усвідомлення власних помилок, і не можна забирати шанс на отримання медичної допомоги.

Цього тижня два дні, у складі української делегації з реформи пенітенціарної служби провела у Відні – в тюрмах і СІЗО – вивчала організацію надання медичної допомоги ув'язненим з метою перейняти досвід щодо подолання епідемії туберкульозу та інших небезпечних інфекційних хвороб в Україні.

Що найбільше вразило в австрійській пенітенціарній системі:

1. Максимальна гуманізація відносин з одночасною ресоціалізацією, яка не йде всупереч з жорсткою дисципліною та штрафами для ув'язнених. 300 років тому в Австрії базова освіта вже була обов'язковою навіть у селах – внаслідок цього – все суспільство демонструє значно вищий рівень особистої і суспільної свідомості.



2. Обов'язкова примусова праця ув'язнених, з оплати за яку – 75% окладу забирає держава на покриття видатків перебування в пенітенціарних закладах (в Україні ув'язнені звільнені від примусової праці). Під час роботи ув'язнені засвоюють нові фахи, які зможуть застосувати в подальшому житті – швеї, різьбляра, слюсаря, столяра та інші. Утримання одного в'язня обходиться австрійському бюджету в понад 100 євро на день.



3. Існує спеціальний режим згідно якого деяким засудженим фахівцям може надаватися дозвіл на продовження роботи. Наприклад, директор одного банку продовжував у денний час працювати на своїй посаді, а на ніч – приходив до в'язниці, 75% від його заробітків йшли в державну скарбницю. Отже, директорам банків у австрійських в'язницях дуже раді, а ті, хто добре працюють мають можливість і побалувати себе віденським штруделем, і послухати віденські вальси, звісно якщо не порушують тюремну дисципліну.

4. Обов'язкове тестування кожного новоприбулого в'язня, так званим, Віденським тестом, який визначає ризики самогубства. Застосування цього тесту дозволило в 4 рази знизити рівень самогубств у в'язницях за останні 10 років. Також, оскільки самогубства в австрійських тюрмах найчастіше трапляються в перші 3 місяці від початку ув'язнення – психолог починає працювати з осудженим вже у залі суду, відразу після винесення вироку...

5. Умови в тюремних лікарнях в Австрії значно кращі, ніж у багатьох наших медичних закладах. Інколи ув'язнені, навіть можуть отримати консультацію вузькопрофільного фахівця швидше, аніж звичайні австрійські громадяни, що, безперечно, законослухняних громадян – не радує...





6. Всі витрати на лікування ув'язнених покриває держава (з державного бюджету та тих коштів, які надходять від примусової роботи ув'язнених)

8. Всі персональні дані про ув'язнених (в якій тюрмі і камері був, з ким сидів, кому дзвонив, як працював і поводився, хто відвідував) знаходяться в єдиній державній комп'ютерній системі. На випадок якщо особа знову вчинить правопорушення можна відслідкувати всі контакти і зв'язки. А от медичну картку в'язня бачить лише лікар та медичний департамент.



10. Лікарі працюють у в'язницях лише частину свого робочого часу. Більшість має також і приватні практики. Зарплати лікарів в пенітенціарній системі – маленькі. На питання – чому працюють? Відповідь – у нас є соціальна відповідальність перед державою, яка дала нам медичну освіту безкоштовно – тепер ми маємо можливість і хочемо державі віддячити за це...

12. Керівниками двох пенітенціарних закладів, які ми відвідали – були жінки, одна за освітою соціолог, інша – адміністратор та психолог. Серед працівників охорони медичних закладів також багато жінок.

14. Охорона озброєна кийком та перцовим балончиком, в нічний час пістолетом. Зброю можна використовувати тільки при втечі небезпечного ув'язненого або при загрозі життю. Фізичні покарання ув'язнених заборонені.

15. В тюрмах Австрії знаходиться понад 9000 ув'язнених, з яких 60% не австрійці – тому в медичних закладах облаштовані спеціальні комп'ютерні системи дистанційного живого скайп- перекладу. В'язниці мають договора з компаніями перекладачів, які надають скайп переклад з десятка іноземних мов.

16. Ну і на сам кінець. У тюремній лікарні вразив найдорожчий в Австрії унітаз – трон – чудо техніки! Спеціально для досвідчених наркоперевізників – проковтнув пакетики з наркотиками – отримав рішення суду, потім рідненьку кашку і м'яке послаблювальне для випорожнення кишківника – почекав в палаті – сів на трон – унітаз сам пакетики зловив, промив, просушив – і видав готовими стати судовим доказом... Ось такий чудо -унітаз.





Наш "злочинний золотий унітаз" разом з "золотим батоном" – просто відпочивають поряд...

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.