Жертви політичних репресій сучасності
Для деяких сімей в Україні цей день має дуже особливе родинне значення...
І якби історична пам'ять нашого народу насильно не знищувалася політичними режимами – таких родин в Україні було би значно більше.
Впевнена, що майже в кожній родині були репресовані – різними владами, різними шляхами, в різні часи.
Чимала кількість українців не знають, що їх близькі були репресовані. Чому?
Тому що в часи тоталітаризму така інформація могла легко коштувати і життя, і майбутнього для нащадків, тому члени родини самостійно її приховували і нищили...
Тоталітарній країні потрібні були люди без історичної пам'яті, без критичного мислення – "морально устойчив, политически грамотен, не имел, не привлекался..."
Мій прадід, Олександр, народився в тюрмі, тільки тому, що Софія – його мати – була з народовольців та боролася за свободу простих людей – щоб ці люди могли вільно працювати на своїй Богом даній землі. Померла вона на каторзі у свої 36 років...
Мій дід і його родина залишилися без роботи, тільки тому, що наукові вчення прадіда Олександра Богомольця на Павлівській сесії було визнано тими, що не відповідають лінії партії...
Ще один двоюрідний прадід був розстріляний, як ворог народу...
Ще двоє Богомольців в 1937 році – батько і дочка – були заліковані та закатовані в Павлівській лікарні...
Мої хресні батьки Євген Сверстюк і Надія Світлична відсиділи чимало років в українських тюрмах за свої проукраїнськи погляди...
Мій батько отримав дві сфальсифіковані кримінальні справи і понад два роки постійних судових процесів тільки тому, що боровся проти злочинної забудови Олександрівської лікарні в місті Києві. А мама – не ходила на демонстрації, пікети і прес-конференції, вона просто чекала батька вдома з безкінечних судів і не дочекалася – другого інсульту мама не пережила...
Чи можемо сьогодні сказати, що ми вже перемогли і переросли тоталітарну хворобу знищення життя, свободи і порушення прав людини або позбавлення її волі чи громадянства тільки тому, що її думки і слова не подобаються теперішньому режиму або вибірковим особам, наділеним владою? Ні, не можемо...
Чи є жертви політичних репресій сучасності, німими свідками яких ми є? Так – є.
Чи змінили своє обличчя сучасні політичні репресії? Так – змінили.
Сучасні політичні репресії часто є гібридними – людину звинувачують не в політичних, а в економічних злочинах або корупції – спочатку її чекають моральне знищення і травля - травля через підконтрольні ЗМІ, потім інфаркт/інсульт або безпідставні рішення судів, і людину змушують або сісти в ув'язнення, або померти, або тікати з країни...і ніякої політики...
Впевнена, що серед ваших знайомих і друзів є ті, які не пережили травлі і морального знищення, або які змушені жити за кордоном і хочуть, але не можуть повернутися, і ті, які зараз знаходяться в тюрмі по сфальшованим звинуваченням, і ті, яких облили брудом і зруйнували репутацію тільки тому, що вони говорили щось, що не подобалося владі!
Свідченням нашої демократії має стати готовність визнавати правду. Чи готові ми говорити не про минуле, а про сьогодення? Чи ще боїмося говорити правду самі собі?
Є серед вас ті, хто готові продовжити цей діалог? Давайте почнемо разом писати літопис жертв політичних репресій сучасності.
Якщо готові – напишіть їх імена, поки що тільки в коментарях, а якщо не готові – подумайте чому...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
