13 жовтня 2023, 14:51

Європа більше не мовчить

Ми дочекалися. Хоча багато хто не вірив, що це взагалі можливо.

Вчора Парламентська Асамблея Ради Європи визнала Голодомор геноцидом українського народу. Майже одностайно.

Пам'ятаєте цей знаменитий вірш Олександра Олеся?

"Коли Україна криваві жнива

Зібравши для ката, сама умирала

І з голоду навіть згубила слова,\

Європа мовчала".


Тепер Європа нарешті сказала своє слово.

Ще десять років тому це було нечувано. Бо питання визнання Голодомору геноцидом завжди лежало не у площині людської пам'яті та поваги до загиблих, а у площині геополітики. Адже попри те, що при владі в Москві залишалися (хоча чому "залишалися"? – вони й досі при владі) нащадки тих, хто вбивав українців у 1933-му, бажаючих дружити з Москвою у минулі роки вистачало.

Тому нас заспокоювали резолюціями про "національну трагедію" (угу, "трагедію", просто так взяли декілька мільйонів українців, і померли з голоду, самі); намагалися відбутися заявами про "злочин сталінського режиму" (точно, після Сталіна режим, мабуть, став принципово іншим); і всіляко натякали, що геноцид – то занадто, і взагалі, "лишіть вже історію історикам".

І хтозна, скільки б іще тривала ця ганьба, якби не російська агресія у 2022-му. Лише тоді у цивілізованого світу почали відкриватися очі. Не одразу, звісно – після того, як шановне панство за кордоном переконалося, що Київ не візьмуть за три дні, Україна не впаде за два тижні, а наш народ готовий до боротьби. І тоді Захід просто почав визнавати очевидне – те, що знав уже давно, майже від початку.

Але чи є в нас моральне право звинувачувати Захід, коли половина нашої країни ще трохи більше ніж десять років тому ще голосувала за партії та політиків, які або зовсім заперечували Голодомор, або той факт, що він був штучним та спланованим? Що нам Європа та Америка, коли ми самі на якийсь момент забули про свій біль – зрештою, про своє коріння?

Слава Богу, згадали. Згодом, коли почався новий геноцид.

Що ж – біда найкращий вчитель...

Тому я можу лише подякувати ПАРЄ за підтримку, а нашій, українській делегації – за її багаторічну роботу з європейськими партнерами, завдяки чому і вдалося їх переконати.

І сподіваюся, що одного разу режим та ідеологія, які вбили мільйони наших пращурів, будуть остаточно засуджені міжнародним трибуналом.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Недитячі думки в ''дитячий'' день

Раніше в День захисту дітей хотілося писати саме про дітей. А тепер хочеться писати про зброю. Адже без неї захистити наших дітей виявилося неможливим...

Олександр Богомолець. Пам'ять роду

Пам'ять роду – це те, що тримає нас на нашій землі. Ми з'явилися на цьому світі не вчора. В нас кров і гени тих, хто був тут за багато століть до нас...

Ціна перемоги і культ насильства

Олександр Усик – абсолютний чемпіон. Денис Берінчик – чемпіон по версії WBO. Даніель Лапін – отримав титул WBA continental. Пишаємося...

6208 врятованих життів

Цього року перша в Україні масова волонтерська медична акція "День Меланоми" очікує на ювілей. 20 травня в рамках вже 15-го Дня Меланоми ми оглянемо півмільйонного українця...

"Хочеться чуда і трішки вина..."

Коли приходять погані новини, коли стає важко вірити й сподіватись, коли хочеться опустити руки – я завжди згадую її. Ліну Костенко. Іменинницю, якій сьогодні виповнюється 94...

Друга річниця. Важко – але не соромно

Сьогодні, мабуть, кожен з нас напише про одне й те саме. Про той день, коли наше життя розділилося на "до" і "після" початку повномасштабного вторгнення, повномасштабної війни проти нашої країни...