Олександр Богомолець. Пам'ять роду

Пам'ять роду – це те, що тримає нас на нашій землі. Ми з'явилися на цьому світі не вчора. В нас кров і гени тих, хто був тут за багато століть до нас. Ми продовжуємо своє життя на підставі їхнього досвіду, вчимося на їхніх помилках. Родова пам'ять – найкращий спосіб засвоєння і усвідомлення уроків історії. Принаймні для тих, кого вона здатна чогось навчити.

Я, мої діти та онуки несемо в майбутнє історію і памʼять про рід Богомольців. Це славетний рід військових і медиків, історія якого нараховує шість століть.

143 роки тому, в цей день 24 травня 1881 року народився мій прадід Олександр Олександрович Богомолець – президент Академії Наук України в 1930-1946 роках (тоді ще – Академії Наук УРСР).

В чергову річницю з дня народження академіка Богомольця хочу поділитися деякими не надто відомими фактами з його життя та історії його родини.

* * *

Богомольці – давній український шляхетсько-старшинський рід. Його коріння якого сягає часів Великого князівства Литовського. За документами цей рід вдалося прослідкувати до середини XV століття.

На територію України представники роду переселилися ймовірно в другій половині – наприкінці XVII століття.





Серед двоюрідних братів Олександра Олександровича – генерал-хорунжий Української Держави Вадим Богомолець (1878-1936) і генерал-лейтенант Миколай Богомолець (1871-1951), який воював у отамана Семенова проти більшовиків у Східному Сибіру.





Матір'ю Олександра була Софія Богомолець з Присецьких (1856-1892). Народився він у Лук'янівській в'язниці, бо Софія була одним з ідеологів "Південно-російського робітничого союзу" – організації, яка мала репутацію українофільської. Серед вилучених під час обшуку матеріалів організації були листівки українською мовою.



Є в нашому домашньому архіві фото Олександра Михайловича Богомольця – батька майбутнього академіка, на якому він зображений в українській вишиванці.



У січні 1894 року малий Сашко Богомолець був прийнятий до чоловічої гімназії при Історико-філологічному інституті князя Безбородька (зараз – Ніжинський державний університет ім. Гоголя), причому одразу в другий клас. До цього отримував домашню освіту, бо дуже хворів.

Випускник гімназії Богомолець мав з усіх предметів відмінну оцінку, окрім "четвірки" з малювання.



* * *

Малий Сашко Богомолець, народжений в тюрмі, вперше побачив свою матір у дев'ять років. Перед тим він з батьком кілька місяців їхали на Сибір до Карійської каторги, де Софія Богомолець, хвора на туберкульоз, відбувала покарання.

Софія вплинула не лише на характер свого сина, але й на вибір ним професії і на його українську ідентичність.

Коли Олександр Богомолець, котрий з успіхом закінчив 1-у Київську чоловічу гімназію, замислювався над питанням "ким бути", то спочатку обрав професію, котра була пов'язана з правовою системою тодішньої Російської імперії. Він планував стати адвокатом-криміналістом.

Очевидно, маючи перед очима приклад матері, він сподівався захищати таких людей, як вона, котрі стали на шлях боротьби з імперською репресивною системою. Однак Олександр через рік навчання змінив бачення свого професійного майбутнього. Ймовірно тому, що побачив для себе ризик стати частиною цієї системи.

Вибір на користь медицини теж був зроблений під впливом матері, котру малий Сашко застав на каторзі вже безнадійно хворою на туберкульоз. Боротьба з хворобами стала для нього, в кінцевому підсумку, визначальним мотивом у обранні професії.

Щодо ідентичності мого прадіда, то вона значною мірою сформувалася під впливом єдиного подарунку, який йому зробила мати перед смертю. Вона подарувала малому Сашкові "Кобзар" Тараса Шевченка, в обкладинці з тюремної мішковини, яку вона зробила власноруч. На ній Софія вишила три блакитних волошки.

Олександр Михайлович Богомолець теж отримав подарунок – саморобний, теж з мішковини і теж з волошками, гаманець.

Прадід знав кілька іноземних мов і західноєвропейську літературу, але навіть рекомендаційні листи своїм колегам писав виключно українською мовою.

У Житомирському обласному архіві зберігаються документи, вилучені нацистами в 1942 році у місцевого осередку ОУН. Документи ці були складені ще до початку радянсько-німецької війни. В них йшлося про майбутні плани ОУН на Сході України. Згідно з цими документами, націоналісти розглядали академіка Богомольця як можливого голову Української самостійної соборної держави.

* * *

А такого фаната читання як Олександр Богомолець ще треба було пошукати!

Друзі дитинства згадували, що малий Сашко томами поглинав пригодницьку класику, пізнавальну літературу, географічні журнали.

В ніжинській бібліотеці він був записаний на кілька книг підряд, а, взявши книгу, навіть у лютий мороз міг десь присісти на лавці або тумбі і "проковтнути" половину тексту, якою би товстою не була та книга.

Навіть уже будучи безнадійно хворим, академік Богомолець перечитував "Трьох мушкетерів" – його улюблену книгу ще з дитинства.

Олександр Олександрович Богомолець був затятим меломаном. Він чудово грав на скрипці – попри хворобу Рейно (мимовільні судинні спазми пальців рук).

Навіть під час написання наукових статей в його кабінеті звучали грамофонні записи Бетховена, Шопена, Баха. Свою любов до музики він передав і своєму сину Олегу. Причому вони часто наспівували один одному улюблені арії з опер і романси.



Син і батько могли з перших нот вгадати мелодію, а інколи навіть могли за настроєм визначити, що кожен з них наспівуватиме ще до того, як та чи інша мелодія починала звучати.

* * *

На відміну від своїх батьків, Олександр Богомолець не займався революційною діяльністю. В одному з листів до батька він писав, що має намір зосередитися виключно на науці. Однак будучи студентом Київського, а потім Одеського університету, кілька разів був на межі виключення, оскільки неодноразово брав участь у акціях на захист прав студентів.

Свою докторську дисертацію Олександр Богомолець захистив у травні 1909 року – майже на свій день народження, маючи 28 років. Він був наймолодшим доктором медицини в Російській імперії.



Богомолець був також вимогливим екзаменатором. Майже третина студентів змушені були перездавати загальну патологію двічі і більше разів.

Олександр Богомолець зробив неймовірно багато для науки і медицини, а ще для перемоги у другій світовій війні – він відкрив методику консервування донорської крові і розробив ще в 1920-ті роки антиретикулярну цитотоксичну сиворотку (АЦС). Завдяки їй пришвидшувалося загоєння ран і одужання поранених бійців Червоної Армії. Причому до бойових лав вдалося повернути близько трьох чвертей з них.

Саме тому під час похорону Олександра Олександровича Богомольця гроб з його тілом везли на гарматному лафеті, як бойового генерала. Такої військової почесті не був удостоєний жоден цивільний.

Але влітку 1950 року, коли Олександра Олександровича вже не було в живих, його вчення про роль сполучної тканини в формуванні імунної системи людини було розкритиковане за невідповідність "лінії партії". Це відбулося на виїзному засіданні Академії Наук СРСР у Києві.

* * *

Ім'я і справи мого прадіда продовжують і в наш час рятувати людей.

На його честь названо Київський Медичний Університет.

Олександр Богомолець започаткував три медичних науково-дослідних заклади в Україні. Це Інститут експериментальної біології і патології та Інститут клінічної фізіології. Пізніше вони були об'єднані в Інститут фізіології ім. Богомольця.



Прадід також заснував Київський диспансер боротьби з передчасною старістю. На його базі був утворений нинішній Інститут геронтології.

Живе його ім'я і в заснованій нами перед війною лабораторії патоморфології BML – Bogomolets Medical Laboratories. Лабораторія займається допомогою дослідженням і вивченням тканин, пухлин, проводить точну патоморфологічну, імуногістохімічну діагностику...

А ще про прадіда нагадує парк, висаджений неподалік будинку, де він мешкав, і поряд із заснованими ним інститутами.

І я вважаю своїм обов'язком зберігати пам'ять про свого великого предка, чиє прізвище я ношу.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.