Він пішов переможцем
Сьогодні Україна втратила людину, яка стала символом віри, стійкості і відданості своїй державі.
Пішов із життя Святійший Патріарх Філарет.
Він прожив 97 років – це ціла епоха. Епоха служіння Україні.
Він домігся автономії для української церкви, ініціювавши перейменування Українського екзархату РПЦ на Українську Православну Церкву Московського патріархату. Це стало першим кроком на довгому шляху до незалежності українського православ'я.
Як митрополит Київський і Галицький, він був другою людиною після московського патріарха Пимена (1910-1990). А після смерті останнього був призначений місцеблюстителем патріаршого престолу. Міг стати найвищим православним ієрархом у Росії.
Однак доля розпорядилася інакше – московське духовенство обрало на патріарший престол Алексія ІІ (1929-2008). А життя Філарета, за яким уже тоді закріпилася репутація "сепаратиста", з того часу було остаточно пов'язане з Україною і з Українською Православною Церквою Київського Патріархату.
Постання незалежної української церкви, котра зараз існує в іпостасі Православної Церкви України (ПЦУ), було би неможливим без титанічної й наполегливої праці патріарха Філарета, без неустанного діалогу з представниками УПЦ Московського Патріархату, і Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ). Без цього шлях України до отримання довгоочікуваного томосу з Константинополя був би іншим. Мабуть, іще більш важким.
Але цей шлях патріарх Філарет пройшов гідно. Чого тільки не довелося зазнати – анафеми від московських церковників, гоніння від влади, наклепи, підігрування московським ставленикам. Свого часу він відмовився від співпраці зі спецслужбами СРСР, які під загрозою розстрілу вимагали від нього порушувати таємницю сповіді: "Я не боюсь смерті, бо мені немає різниці, коли вмерти – зараз чи потім".
Навіть мало місце побиття (один такий випадок стався на його рідній Донеччині в 1990-х роках).
І все ж патріарх Філарет переміг – адже в кінцевому підсумку, перемогла його справа, заради якої він не жалів себе.
Я добре пам'ятаю день нашої першої зустрічі! В ньому було щось особливе – спокій, глибина і водночас внутрішня, незламна сила. І після тієї зустрічі в мені залишилося відчуття світла. Наче я доторкнулася до чогось дуже справжнього і великого...
Він щиро підтримав наш Замок-музей "Радомисль". Бачив у ньому не просто культурний проект, а місце, де зберігається душа України, її пам'ять і її коріння.
Його слова були не формальні – вони давали опору і віру рухатися далі.
В його особі поєднувалися доброта і твердість характеру, раціоналізм і рішучість, готовність до діалогу – і здатність відстоювати принципи й цінності. А цими принципами й цінностями були незалежна Україна і незалежна українська церква.
Патріарх не просто говорив про Україну – він нею жив. Таким він назавжди запам'ятається українцям.
Сьогодні його земний шлях завершився.
Але його віра, його сила і його служіння Україні залишаться з нами!
Світла пам'ять...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
