Точка неповернення наближається: або для країни, або для президента
Сьогодні взяв участь в обговоренні дискусії "Кому заважають незалежні антикорупційні органи?", яку організувала Рада громадського контролю НАБУ. Ось мої тези з виступу. Готовий до аргументованої дискусії.
Атаки на антикорупційні органи були завжди. Десь дуже активно і майже синхронно, хтось намагався вплинути одноосібно і врізнобій. Але сам факт регулярності таких атак від того не змінюється.
Кожні 5-7 років ми маємо бути готові до проблем з обранням керівництва антикорупційних органів. Зараз ми бачимо ситуацію, що складається з САП і звільненням Холодницького. Максимум через 2 роки ми маємо бути готові до повторення такого сценарію з НАБУ. Здається, не всі розуміють, але хто б не прийшов до влади, найближчі 20 років антикорупційні органи атакуватимуть завжди. Зараз пробують впливати на їхню роботу через рішення Конституційного Суду. Якщо говорити про ворога всередині, який веде війну проти країни, найгірше, що може статися, – це довести все до абсурду.
Для нашої організації нині головний конкурс – обрання керівника САП. Пристойних членів у комісії – меншість, всього 4-5. Це варто розуміти й контролювати процес. Також є в нас такий антикорупційний орган, як АРМА, стосовно якого Верховна Рада взагалі не може визначитися ні з чим – навіть комісію не може призначити. Про конкурс годі й говорити. Очевидно, що влада і надалі хоче контролювати антикорупційні органи, але, навіть отримавши такий контроль, дуже часто вона не знає, що з цим робити далі.
Увага громадськості, суспільства і медіа до цих конкурсів надзвичайно важлива. Зараз нібито інші люди знаходяться при владі, у парламенті, але вони все одно дивляться на попередній досвід і можуть міркувати над тим, що сьогодні можна когось у комісію по САП "впхнути", а потім "якось розберемось" чи "так ми точно будемо впливати".
Відчуття хаосу захоплює країну все більше, з нього дуже важко вийти, і це також небезпечно. Це продовжується у лінії поведінки правлячих кіл. Вчора ти своя людина президента, а завтра – нехай вирішує парламент. Так було з Русланом Рябошапкою: коли сьогодні ти – 100% свій генпрокурор, а завтра твою долю на посаді "нехай вирішує парламент". Нерозуміння складних систем, таких як держава, популістичну вимогу швидких результатів, відсутність постійної політичної підтримки – це все, окрім руйнування конструктивних процесів, породжує нерішучість кадрів та відсутність політичної волі на імплементацію реформ і боротьбу з корупцією.
Всюди спостерігаємо навалу тимчасових призначень і кадрів у рішеннях парламенту, уряду й президента, при цьому логіки в таких рішеннях дедалі менше й менше.
З огляду на чинний політичний курс ми можемо скоро пройти точку неповернення – або для країни, або для президента. У наших силах зробити, щоб вона була не для країни, а для чергової тимчасової політичної верхівки.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
