Чому я не пішов на зустріч з генпрокуроркою Венедіктовою
На цьому тижні я разом з представниками інших громадських та експертних організацій отримав запрошення на зустріч Генерального прокурора з неурядовими організаціями на 26 лютого. Зустріч, погодьтеся, потрібна, та ще й за підтримки Ради Європи.
Ми мали послухати про "проведені та поточні реформи прокуратури, а також подальші плани її розвитку". Але я відчув, що не бачу сенсу іти. І все через відсутність адекватних пояснень і рішень від Генпрокурорки у низці критично важливих питань.
Чому? Бо логіку ведення розмови можна передбачити вже зараз, ключові тези навряд зміняться. Є відчуття, що її не цікавить реформа прокуратури, незалежність антикорупційної інфраструктури і те, що норми чинного законодавства – це імперативне правило, а не гнучкі рекомендації.
Є потреба перейти від яскравих фраз до дій. Можливо, це змусить мене змінити думку.
Аби не бути голослівним, трішки поділюся списочком дражливих моментів у роботі Генпрокурорки. Не думаю, що там є щось нове для вас, та все ж...
Зупинити тиск на Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру. Здорова антикорупційна і правоохоронна інфраструктура працює інакше, адже Генпрокурор не повинна записувати відео зі звинуваченнями на адресу своїх колег, давати вказівки прокурорам і втручатися в їхню діяльність.
Зупинити втручання у справи топкорупції, які розслідують НАБУ-САП. Тільки про справу Татарова можна знімати фільм, бо ми побачили достатньо, хоча боюся, ще не все. Були й валідація незаконних рішень Печерського районного суду, і перетасовка процесуальних керівників, і надумана зміна підслідності. Та і її роль у розслідуванні системної корупції в Окружному адмінсуді Києва мала б бути геть іншою.
Не блокувати розслідувань щодо народних депутатів. Венедіктова неодноразово зловживала своїм унікальним правом реєструвати провадження щодо депутатів і письмово повідомляти їх про підозри. Наприклад, ситуації з Олександром Дубінським, Олександром Юрченком та Павлом Халімоном.
Це не вичерпний список. Ще є спроби через зміни законодавства вплинути на незалежність та ефективність антикорупційних інституцій, відсутність законної проактивності та логіки у дійсно важливих справах та багато іншого.
Я вірю, що Генеральний прокурор повинен бути незалежним аполітичним професіоналом, але цього наразі не бачу. А йти і повторювати прості очевидні істини безсенсово. Почути їх навряд захочуть, а от надати ваги власним генпрокурорським тезам завдяки присутності ГО різної направленості – звісно.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
