Небезпечна радість: відставка Авакова
Аваков іде у відставку. Це не заява чи заклик громадськості, а факт – Арсен Борісич написав заяву про звільнення.
Здається, про жодного міністра ніхто й ніколи стільки не говорив. Прізвище "Аваков" та приставка "міністр" вже понад 7 років стоять нерозривно поряд. І ще стоятимуть, доки Верховна Рада не підтримає його заяву.
Це рішення Зеленського попрощатися з вічним міністром. І рішення Авакова вийти чистим з води.
Навряд нас чекає повторення ситуації осені 2018-го, коли у Верховній Раді лише 38 депутатів підтримали відставку тодішнього генпрокурора Юрія Луценка. Президент вже представив фракції "Слуга народу" нового кандидата – Дениса Монастирського, голову правоохоронного комітету, про якого казали, що він з оточення Авакова.
З перемогою у 2019-му Володимир Зеленський отримав таку бажану монобільшість, а з нею – свій уряд і Авакова у ньому. Депутати виправдовувалися, що голосували за весь уряд з доброчесними професіоналами, а не за Авакова персонально. Такі ж аргументи були й у березні 2020 року, коли відбулася перша ротація Кабміну за часів президентства Зеленського – з Гончарука на Шмигаля. Щоб не сталося, які б скандали не розривали перші шпальти ЗМІ – Аваков завжди лишався в кріслі. Він почав виглядати незамінним генералом в уряді, але при цьому не людиною президента.
Які тільки скандали не хвилювали суспільство у прив'язці до МВС: корупційні скандали та закупівлі за завищеними цінами, інертність правоохоронців у розслідуванні нападів на активістів по всій країні, саботаж розслідування справи Катерини Гандзюк, нездійснена реформа Національної поліції України, справа НАБУ щодо сина і "рюкзаків Авакова", вбивство 5-річного Кирила Тлявова, дуже сумнівні підозрювані у справі журналіста Павла Шеремета, перестрілка в Броварах тощо. Це ні на що не впливало.
Згадалося, як Зеленський казав: Аваков – потужний міністр. Тобто замінити його було нікому. На той час. Судячи з усього, у Президента нарешті знайшли важелі тиску на Авакова-міністра й альтернативу такій "потужності".
Відчуваю сум із двох причин.
Перша – Аваков іде красиво. Багато політиків вважають його ледь не героєм-державником, ефективним міністром, який ці роки забезпечував стабільність в одному з найбільших міністерств уряду. З останнього, саме за його лідерства Уряд підписав, а Верховна Рада ратифікувала угоду з французьким урядом на 1,3 млрд євро із закупівлі за кредитні кошти та в обхід публічних закупівель електровозів, очисних станцій та драбин для пожежних машин. Аваков, його найближче оточення та депутати підкреслюють особливу роль міністра внутрішніх справ у цій угоді.
Друга – швидше за все, Президент хоче повністю підім'яти під себе МВС, а з ним і Нацгвардію. І очевидно, що відповідати за цю сферу буде наш старий і добрий знайомий – заступник голови Офісу Президента Олег Татаров. Людина, яка викликає ще гірші емоції за самого Авакова. Людина, якій не місце у теперішній владі. Людина, яка навряд має проукраїнські й доброчесні інтереси.
Навіть окреслити масштаби можливого трешу мені страшно.
Це не проста багатоходова комбінація. За її наслідками, українців, мабуть, знову одурять. Вже не вічний міністр уникне відповідальності за низку своїх сумнівних рішень, а одне з найбільших і найвпливовіших міністерств, імовірно, переходить під контроль Офісу Президента.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
