Студент Могилянки: Студенти мають йти проти проблем в університету, це показник їх належності до спільноти

Уже кілька місяців спостерігаю за активністю одного зі студентів Могилянки. Це Микита Євстіфеєв – правник другого курсу. Він був головою Студентської виборчої комісії НаУКМА. Але мені став цікавий з іншої причини.

Микита один з небагатьох студентів, який не боїться відстоювати свої права та права інших студентів у суді. Він веде кілька "студентських" справ. Цим він відрізняється від сотень тисяч інших українських студентів, які бояться навіть слово сказати проти викладача, декана, ректора або директора гуртожитку.

Я вважаю, що про таких студентів і їхні історії іншим студентам потрібно знати більше. Тому нещодавно записав з Микитою невеличке інтерв'ю.

Микита Євстіфеєв, правник з Могилянки



Для більшості студентів не властиво позиватися до суду для захисту прав. Вони навпаки бояться "висовуватися". Чому ти вирішив цим займатися?

Студенти дійсно бояться. Але я не думаю, що це неправильно та недоцільно. Особливо, для студентів-правників. По-перше, це є практика. По-друге, це можливість використати усі засоби, які є. Якщо є необхідність боротися за якісь права студентів, відстоювати свої інтереси, то чому не використати і цю можливість? Ця можливість недооцінена студентською спільнотою.

Коли таким чином студенти починають боротися за свої права в освітній спільноті, в адміністрації університетів з'являються питання "а хто стоїть за цими студентами?".

Щодо мене не виникало такого питання. Або до мене не доходило.

За мною ніхто не стоїть, я можу точно сказати. Я дію за власною ініціативою.

Які справи ти зараз ведеш?

Одна справа щодо Кабінету міністрів стосується постанови про перевступ на бюджет. У документі йдеться, що якщо людина вступає вдруге "на бюджет", то вона має відшкодувати кошти за перший "бюджет". Логіка є в цьому.

Але там вказано, що якщо людина не робить цього, то її відраховують. Я вважаю, що це неправильно. В законі є вичерпні підстави для відрахування. Інші підстави не можуть встановлюватися жодним іншим актом. З цих підстав я і оскаржую ці два положення.

Друга справа стосується Указу президента 96 року, який встановлює відпрацювання студентів-бюджетників. Він формально чинний щодо всіх спеціальностей, але по факту застосовується щодо студентів-медиків. І вони дуже жаліються, що не можуть вирішити це питання.

Ще в одній справі, яка пов'язана з ХНЕРУ, я беру участь на прохання окремих студентів. Вони вважають окремі дії адміністрації протиправними. Там за втручанням адміністрації проведенні виборі до органів студентського самоврядування у непевний спосіб. Студенти кажуть про факти тиску адміністрації на студентів. Я бачив відео з цієї конференції, яка є центральною подією, і там дійсно є факти, які я вважаю порушенням закону.



Читайте: ХНУРЕволюція: як харківські студенти реформують університет



Це напевно перший випадок, коли за втручання представників адміністрації в діяльність органів студентського самоврядування з'явився судовий позов.

Так, перший. Я навіть не берусь прогнозувати, наскільки він буде успішним, тому що справа нетипова, перша в Україні. Можна буде спостерігати за процесом. Сподіваюся, що там будуть встановлені всі факти, допитані особи, які безпосередньо були до цього причетні.

А чи не є такі судові позови студентів проти адміністрації спробою "розвалити успішний університет"?)

Я б не сказав так. Якщо це успішний університет, то у нього проблем не виникало б. У студентів не виникало б навіть бажання подавати на нього до суду.

На скільки я знаю в ХНУРЕ є певні проблеми. Там довго не можуть ректора обрати. Третя чи четверта спроба оскаржується в суді. І університет вже довго живе з виконуючим обов'язки ректора.

Тобто усе це свідчить про те, що в цьому університеті щось негаразд. Якщо тодішня адміністрація вдавалася до певних дій, які на думку позивачів є втручанням в діяльність студентського самоврядування, то очевидно, що це робилося не просто так.

Я не думаю, що студенти не мають йти проти проблем в своєму університеті. Вони мають йти. Це показник їх належності до цієї спільноти. Людина, яка просто вчиться в університеті, і їй до одного місця всі проблеми, вона і не буде їх підіймати на жодному рівні. Вона не буде говорити про них, вона не буде намагатися вирішити їх всередині або зовні.

Якщо знайшлися люди, які намагаються про них говорити і якимось чином вирішити, то я не думаю, що це погано. Це навпаки дає змогу університету краще побачити ті проблеми, які в нього є, і вирішити їх.

Є певні проблеми і в Могилянці, зокрема, щодо участі студентів у Вченій раді. Чи можливі там позови до суду?

Там в нас не настільки кардинальні проблеми. Я не буду заперечувати, що вони є. може їх не дуже добре видно ззовні, але зсередини видно.

Там немає проблем щодо участі студентів у Вченій раді. Студенти беруть участь, квота у 10% заповнена.

Їм забороняють розповсюджувати інформацію?

На скільки я чув від моїх колег – представників студентів у Вченій раді, то їм не заборонили, а вказали на те, що це неетично. В найзагальнішому формулюванні. Я особисто не сприймаю такого мотивування зі сторони адміністрації. Мені це важко зрозуміти.



Читайте: Як в Могилянці заборонили он-лайн трансляцію з Вченої ради



Але я не кажу, що там було щось заборонено. Я не знаю, з яких мотивів це було сказано, які доводи зі сторони адміністрації, що не можна назовні якусь інформацію розповсюджувати.

У мене є припущення. Це припущення стосується Могилянки в цілому. У нас дуже закрита спільнота. У нас є ще певні пережитки опозиційності до влади. Коли ми були опозиційною структурою за часів Табачника, то тоді було все дуже закрито, щоб не було ніяких потенційних претензій до Могилянки зі сторони влади. Тому у нас було все закрито, щоб на зовні не виливалося. Можливо, це залишилося певним чином. Хоча таких побоювань вже не може бути.

Але певна кількість активних студентів налаштовані на те, що б все ж таки процес ухвалення рішення був прозорим у цьому університеті. Я думаю, що ми цього доможемося. Це не така проблема, щоб виносити її назовні. Про неї можна говорити, але апелювати до якихось інстанцій – ще не дійшов той рівень серйозності проблеми. Ніхто не забороняє вести дискусію, ніхто не забороняє приходити на Вчену раду, виступати там. Я це часто роблю, хоча не є членом Вченої ради.



Студенти на Академічній конференції Могилянки



У Могилянці тривають вибори до Студентської колегії (інтерв'ю було записано до дня голосування). Ти береш в них участь?

Я не беру участі у цих виборах. І взагалі з січня відійшов від справ самоврядування в Могилянці. І для цього є ряд причин.

У нас переважна більшість студентів не готові йти проти адміністрації. А участь у самоврядуванні потенційно передбачає можливість конфронтації з адміністрацією. І за рік, що минув від моменту відновлення студентського самоврядування в Могилянці, я побачив, що студенти не готові ще критично сприймати дії адміністрації і критично оцінювати свою позицію.

Ті люди, які пройшли те самоврядування, яке зараз завершується, вони більш схильні до компромісу. Вони намагалися шукати компроміс. Я не заперечую проти того, що компроміс треба шукати. Але є певна межа. У мене є певна межа, до якої треба шукати компроміси, а після цього переходити до інших способів дії. Вона трохи інша, ніж в тих людей, які прийшли. Вона трохи інша і від переважної більшості студентів.

Тобто з моїм налаштуванням, яким чином потрібно будувати діяльність цього органу, і взагалі будувати відносини з адміністрацією, я просто бачу, що не матиму підтримки студентів. Вони навіть не зрозуміють цього. У них інше мислення. Принаймні у тих, кому взагалі цікаво, що коїться в університеті.

Тому я поки що не бачу сенсу йти туди, де у мене не буде підтримки.

А в яких питаннях може бути конфронтація студентського самоврядування з адміністрацією?

Те ж питання публічності. Ті люди, які зараз є в Студколегії, вони схильні до думки, що можна якимось чином це вирішити. Хоча за рік мого спостереження відносин адміністрації зі студентами, я бачу, що там є системні проблеми з відкритістю та публічністю. Я вважаю, що тут треба діяти трохи іншими методами. Але оскільки були легітимно обрані інші люди, які представляли інтереси студентів, то я нічого не казав. Але я не бачу жодних кроків у цьому напрямку. А студенти не налаштовані діяти інакше.

Інакше це як?

Інакше – це поставити питання принципово. Якщо ми бачимо, що адміністрація не йде на ці поступки, скажімо, шляхом перемовин, шляхом компромісів, тоді треба ставити питання як вимогу. Тому що ця вимога підкріплена якимись законодавчими нормами. До такої постановки питання у нас самоврядування не готове.

Є інша сторона цієї проблеми. У нас до 15-го року взагалі самоврядування було дискредитоване. Від тоді, як Єгор Стадний був головою Студентської колегії, було лише одне скликання, яке реально щось робило. Усі решта – нічого не робили взагалі. Відповідно в очах студентів та адміністрації ця інституція була дискредитована.

Зараз почався перший рік відновлення, але студенти не дуже охоче хочуть мати з самоврядуванням справу. Нема довіри. Люди прямо кажуть: ми не довіряємо цій інституції, покажіть, що ви можете. Це не дозволяє принципово ставити питання якісь.



Конференція студентів Могилянки



А якій інституції студенти довіряють?

Важко сказати. Насправді у нас таких немає, які б користувалися універсальною довірою студентів. У нас з самого початку так будувалася студентська активність, що самоврядування – воно другорядну роль відігравало. Переважно студенти гуртувалися за студентськими організаціями, за клубами за інтересами.

Студентська колегія, яка діяла з самого початку з 90-х років, вона завжди була десь на маргінесі цих всіх процесів. Тому студентам не звично мати справу зі студентським самоврядуванням, яке якісь вимоги ставить адміністрації.

Я можу припустити, що не виникало попиту на таке представництво. Якщо порівняти зовнішню картинку могиляки з зовнішніми картинками інших університетів, то у нас виглядає усе чудово. Це так. І цю проблему зі студентським самоврядуванням видно зі сторони, зсередини не видно. І багато студентів просто вчаться, і їм не цікаво, що коїться в університеті.

У нас, можливо, через те, що умови кращі за умови інших університетів, рівень таких студентів які мали ілюзію або були впевнені, що все добре, їх більшість. І саме через це нема попиту на представництво. Але зараз все змінюється насправді. Навіть цей рік показав, що можна якусь зацікавленість пробудити. Але це не одного року справа.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.