Порошенко йде шляхом цензури

Сьогодні я повернув ZIKу своє журналістське посвідчення. 15 місяців я працював у тижневику "Деталі". І працював би далі. Якби на канал не зайшов Порошенко. А за ним – цензура та маніпуляції.

Усе почалось десь у серпні-вересні 2018-го.

Одного дня в токінгах (гостьові студії) я побачив Юрія Гудименка. І здивувався. Що робить ведучий проекту "Блогпост" з "5 каналу" на ZIKу?

Поясню. Гудименко є одним з відомих порохоботів (або порохоЛОМів/порохоЛСД, як інакше називають розумних порохоботів). Довгий час подібні люди на ZIKу не з'являлися.

Чому? Бо одна посадова особа в Адміністрації президента довгий час називала ZIK "сєпарським телеканалом". І саме ця особа відповідальна в АП за те, хто з президентських спікерів, коли і на який канал ходить. Моїм колегам з ZIKу ця особа прямо казала: "я зроблю все, щоб до вас наші спікери не ходили".

І тут – порохобот. І майже одразу за ним – голова фракції БПП Артур Герасимов. Останній вважається VIP-спікером, особливо спілкуватись з журналістами не любить, без вказівки в ефір не піде.

Що ж тоді сталося?

З різних джерел мені стало відомо: власник ZIKу Петро Димінський домовився з людьми Порошенка про інформаційну співпрацю. Сам Димінський відверто розповідав про це людям, які відвідували його за кордоном.

Що входило в цю співпрацю? А ось про це інформації не було. Ці домовленості довелося виявляти на практиці. У полі (ефірі) перевіряти, на яку територію розповсюджується вплив президентських медійників.

Перше, що проявилося – це ось ці спікери в ефірі. Останнім часом вони стали завсідниками токінгів.

Друге – це збільшення трансляцій "діяльності" Порошенка. Так-так, трансляції тривалих виступів Порошенка різними інформаційними телеканалами (тут можна згадати і 5-й, і 112-й, і Прямий) це частина пакету домовленостей.

Третє, що вдалося дізнатися про співпрацю АП з ZIKом, це домовленість, що на каналі не буде відвертої "чорнухи" щодо Порошенка. Раніше її дійсно було забагато. Згадайте ток-шоу Саакашвілі, наприклад.

Насправді, ці три пункти не такі вже погані для ZIKа. Бо весною-літом минулого року існувала загроза, що телеканал візьме під повний контроль Медведчук. Альтернатива з Порошенком виглядала значно краще за перетворення на чергове РашаЗМІ.

З іншого боку, на канал зайшли гроші. Великі гроші. Як для ZIKа. "Ніхто з такими грошима не приходив", – відверто раділи ті, хто дотичний до комерційної діяльності телеканалу. Це на фоні того, що першу половину року на каналі відчувалися проблеми з фінансуванням.

А потім прийшов Семочко...

Тут варто трохи розкрити "кухню" тижневика "Деталі". Ми виходили в ефір в суботу. А в понеділок збиралися на планьорку, визначали наступні теми сюжетів. От тільки в мене найчастіше визначення теми затягувалося) Іноді навіть до ранку четверга.

Так було і того тижня. "Слідкую за розвитком подій", – традиційно визначили плани на тиждень для мене.

Коли вийшов Семочко, то тема мого сюжету була одразу визначена. І це той випадок, коли на практиці можна перевірити: чи зайшли медійники Порошенка на територію редакції. Ми не знали, як після "шедеврального інтерв'ю" Семочка керівництво каналу поставиться до журналістського матеріалу про "видатного розвідника". Чи існує в умовах співпраці ZIKа з АП пункт про блок на подібні теми.

Тоді вперше з колегами ми вимовили: якщо заборонять видавати сюжет, ми звільнимося. Один молодий колега поділився настроями в редакції новин: усі встануть на захист. Днями він визнав: помилявся...

Мій сюжет про Семочка вийшов. Без будь яких втручань "зверху". За цей сюжет не соромно. І він був прикладом для інших журналістів: кожен з вас може обирати чи ганьбитися з Семочком, чи чесно робити свою справу.



Це була невеличка, але перемога. "Ворог" не заліз на нашу територію, територію тижневика та новин, ще попрацюємо.

А потім почалися вибори. А з ними і цензура.

Про цензуру я заявив після з'їзду "Батьківщини", на якому Юлія Тимошенко оголосила про участь у президентських виборах. Про цю подію не було сюжету у новинах. Натомість був замовний сюжет, або, як називають подібні матеріали, "комерційний сюжет". Ось він:



У новинах (до яких я не мав жодного стосунку, працював в іншій редакції) з цензурою не погодилися. Проте визнали, що не їхати на з'їзд до Тимошенко було помилкою.

Ну, буває, кожен може помилитися...

Але далі про цензуру почали говорити інші журналісти. Не відкрито, а так, між своїми. Пропоновані ними теми, в яких БПП або особисто Порошенко могли фігурувати у негативних історіях, виявлялися менш цікавими за якісь інші. "Ворог" на нашій території, і з ним вже нічого не можна зробити. Хто висловить незгоду буде швидко замінений на іншу особу, яка з завзяттям комсомольців буде гнути лінію партії в редакції.

Також про цензуру говорять люди, які приходять на токінги. Діляться інформацією, як їх просять не викривати соратників Порошенка.

Останнє "інтерв'ю" Олега Гладковського – абсолютна маніпуляція. Для нього навіть "говорящую голову" під виглядом журналіста вирішили не шукати. Щоб раптом у прямому ефірі не сталося якихось непередбачуваних моментів. Щоб зайвий раз не перетинатися з журналістами заходив і виходив Гладковський через чорний вхід...



І тут варто зрозуміти дві речі.

Перша. Чому ZIK в обличчі Димінського та керівництва телеканалу пішли на подібне?

Відповідь дуже чітко мені дав один знайомий медійник з величезним досвідом роботи на різних телеканалах. "Адміністрація президента з телеканалами працює системно і наполегливо. І їй вдається знаходити підходи до власників".

Справа ж не лише в ZIKу. Свій "підхід" АП знайшла до багатьох телеканалів. Хіба що група каналів Ігоря Коломойського тримається в стороні. Але там свої "таргани", які нічим не кращі.

На жаль, ZIK використали для найбільш брудних зашкварів. Які навіть для "Прямого" вважаються перебором. "Інтерв'ю" Семочка та Гладковського – найяскравіші приклади. Це ті випадки, коли навіть непричетні до цих "інтерв'ю" журналісти відчувають, наче в лайні скупалися. Від якого просто так не відмежуєшся, не відмиєшся.

Друге. Чому мовчать журналісти?

Причини у кожного можуть бути свої. У когось кредит, у когось діти, у когось мати хвора.

Але єднає одне: страх втратити роботу з розумінням, що кращих умов особливо не знайдеш. І справа не в грошах. На який телеканал не подивись – у кожного свої "умови". "Умови", з якими або одразу не погодишся, або які довго не зможеш терпіти.

Ми опинилися в ситуації, коли професія тележурналіста перетворюється на професію телеповії. Слухняного працівника без позиції та принципів.

Хтось порівнює це з 2013-м і "співпрацею" телеканалів з Януковичем. Хто старший – з 2003-м і впливом на телеканали Кучми-Медведчука.

А я бачу російську історію. Де тележурналістику знищили під нуль. Медіапрацівники федеральних телеканалів є, а журналісти – лише назва місця роботи у посвідченнях "Пресса". І я не хочу такого для своєї країни, для своєї професії, для себе.

І миритися з цим, робити вигляд, що все гаразд, то все не я, більше не хочу. Не можу.

І тому просто пішов. Шлях до цензури – не для мене.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.