ПРО ЩАСТЯ І НЕЩАСТЯ ПОЛІТИЧНОГО СПІЛКУВАННЯ ЗА КОРДОНОМ
У справах провів два дні у Вашингтоні. Графік перебування виявився завантаженим. Крім зустрічей з "украінською коаліцією" діаспори – службовцями, експертами, керівництвом фондів, а також поруч з перемовинами у міжнародних аналітичних інституціях, мав чимало зустрічей з представниками уряду США.
Отримав враження і досвід, яким слід поділитися.
Більшість співбесідників у різний спосіб критично висловлювались, коли йшлось про оцінку перебігу подій в Украіні. Ні, критика не торкалась безпосередньо дій украінських лідерів чи політиків. Це сприймається як факт, який надзвичайно детально вивчається, на основі чого ми отримуємо відповідну зворотню політику з боку американського уряду та політикуму.
Йдеться про нерозуміння двох речей, пов'язаних з такими самими зустрічами, які я мав з ними.
По-перше – з великою чисельністю, до певної мірі навалою, візітерів з України, з якими вони, як відповідальні за східно-європейський сектор міжнародних справ, мають зустрічатись. Серед візитерів, поряд з народними депутатами, зустрічаються випадкові лобісти немовби суто украінських інтересів, за якими стоять інтереси вузьких груп або бізнесу, або експертного середовища, або того і іншого разом.
По-друге, це те, що, здається, визиває найбільш критичне ставлення – максимальна неузгодженість, взаємна суперечливість, політичних позицій представників українського політичного істеблішменту. Не важко уявити враження американських співбесідників, коли на черговій зустрічі з політиком з Украіни висловлюється повне заперечення того, про що йшлось на попередній зустрічі з його колегой з іншої фракції ВР. Або висловлюється позиція, радикально протилежна до політики лідерів країни – критика без альтернативної реально прийнятної пропозиції. Або лобіюється як найкраща власна персона. За короткий час заокеанські колеги мають кілька різних і суперечливо-протилежних точок зору. Великі розбіжності інформації від чисельних візітерів не збігаються для них в однозначну, надзвичайно важливу для проведення послідовної політики щодо України, картину.
Мої співбесідники натякали про бажаність "one voice" – одного голосу. Втім, зовсім не йшлось про спів в унісон. Йдеться про політичну культуру, якій розумний Мустафа дав точне визначення: політична культура – це коли інтереси краіни передують власним політичним інтересами. Йдеться, якщо завгодно, про політичну поліфонію замість разброда і шатаній. Йдеться про нормальні політичні дісонанси, які наповнюють значенням ціле політичного співу, у тому числі наших візитерів за кордон.
Багато криків про втрату Украіною "суб'єктності" на міжнародній арені. Найголосніше про це кричать ті, хто не мають політичного слуху для творення національноі поліфонії. На всякий випадок повторю, перефразуючи, генія діалектики: "Навіть якби суб'єкт вскрив всі "внутрішності" супротивників, він не досягнув би щастя доти, доки спочатку не знайшов єдність у собі, щоб на досвіді зрозуміти власну довершеність".
З приводу політичного спілкування за кордоном ми сплануємо відповідну дискусію, щоб спробувати щастя поліфонії і суб'єктності.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
